[​​](https://webappcsdfedsssd.controller.bot/media/files/952802234/AgACAgIAAxkBAAEEVtdqzcfoQ3q1x_4Isss-X8nsa-KAWwACoB9rG9OeaUoxlMaMJ1_1AAEBAAMCAAN5AAM9BA?sig=BvWuH2iBFkbVQCrwz-LWcvgN4HPH9_xUNpdEnQHep_8) Молодший сержант Олексій Третяк народився 10 квітня 1997 року в місті Роздільна на Одещині. Закінчив Одеське професійне училище № 30 (на 2026 рік – Одеське професійне училище залізничного транспорту та будівництва). Працював офіціантом-барменом у кафе "Орхідея", в останні роки – наладником у ТОВ "Роздільнянський елеватор".  

За словами близьких, був надійним, відповідальним, чуйним і веселим. Завжди приходив на допомогу. Любив смажити шашлик у родинному колі. 

Під час повномасштабного вторгнення Олексій підписав контракт зі ЗСУ. Після навчання за кордоном став командиром машини у складі 137-го окремого батальйону 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Мав псевдо Білий. 

"Він з народження був біленький та блакитноокий, тому його називали Льоха Білий. Спочатку – у школі, а потім друзі, колеги і побратими. Багато людей з нашого міста думали, що це його прізвище", – розповіла мачуха Тетяна Третяк. 

Під час служби Олексій неодноразово зазнавав поранень, але після лікування повертався до побратимів. 

Воїн поліг 26 жовтня 2024 року біля села Новодмитрівка Донецької області. Йому навіки 27. 

"Він був один на дві сім’ї: з дитинства слухняний та ласкавий. Коли виріс, став дуже надійним – якщо брався за щось, завжди робив це на відмінно. Нам дуже боляче… Скільки житимемо, стільки з любов’ю та ніжністю згадуватимемо тебе, синочку", – сказала мачуха.

Посмертно Олексія нагородили орденом "За мужність" III ступеня. 

Поховали захисника в рідному місті.

У нього залишилися мати з вітчимом і батько з мачухою.

**Українська правда спільно з платформою **[Меморіал](https://t.me/memorial_ukraine)** вшановують пам’ять полеглих військових**