[​​](https://webappcsdfedsssd.controller.bot/media/files/952802234/AgACAgIAAxkBAAEEV-hq4gnAYSry-ZZtMyX1kIE2nRgo5QAC4CNrG-Z_EUuUo5dButfzVgEAAwIAA3kAAz0E?sig=D3lWjJQxb_gepnYnOLmq4WmNyBU_jvMqLLch_V-Zkhc)️ Вадимові Рижикову було 54 роки. Він народився 17 липня 1972-го у селищі Козача Лопань на Харківщині. Закінчив місцеву школу. Далі навчався у професійно-технічному училищі №52 в місті Дергачі. Працював водієм: спершу у сільському господарстві та на Дергачівській бройлерній фабриці, а згодом на "швидкій" у рідному селищі та в Дергачах. 

Під час повномасштабного вторгнення пережив російську окупацію Козачої Лопані, а після того, як ЗСУ в вересні 2022-го звільнили селище, допомагав евакуювати односельців у більш безпечні місця. 

На дозвіллі обожнював їздити верхи. Дуже любив коней, навіть найбільш диких умів швидко і вправно приручити. Також цікавився автомобілями. 

"Мій рідненький татусь був наполегливим та цілеспрямованим, а також дуже щирим і добрим до всіх. Батьки завжди йшли на допомогу тим, хто її потребував. Тато неодноразово рятував людей не тільки під час робочих викликів, а й надавав допомогу пораненим", – сказала донька Аліна Пархоменко. 

23 серпня 2026 року Вадим Рижиков разом з колегами приїхав на місце російського удару в селі Лужок Малоданилівської громади. Після того, як пролунав вибух, спалахнула сильна пожежа. Поруч не стало ще трьох людей.

Поховали чоловіка на кладовищі по провулку Семенському у Дергачах. У нього залишилися мама Віра Яківна, дружина Валентина, донька Аліна, а також онучки Влада та Поліна.

**Українська правда спільно з платформою **[Меморіал](https://t.me/memorial_ukraine)** вшановують пам’ять загиблих українців**