[​​](http://telegraph.controller.bot/files/952802234/AgACAgIAAxkBAAEEVsBqxVR5b-_HsNsgahddzyE0LsHwYwACnyVrG_4zKUq_R-RV3pxbUgEAAwIAA3kAAz0E?sig=AoFXUr6KFDM-CNljXHZ3l_iJPGwpjChH9Ms2wr6_xqI) Володимиру Батюкову було 58 років. Народився в селі Стариця Чугуївського району Харківської області. Закінчив Вовчанський технікум механізації за фахом механік сільгосптехніки (на 2026 рік – Вовчанський фаховий коледж Державного біотехнологічного університету). Працював в різних куточках України. Згодом повернувся в рідне село і зайнявся власним господарством, пасікою. Збудував будинок. Добре, знався на техніці, ремонтував її,  майстрував. 

"Брат був готовий всім допомогти, був цілеспрямований. Умів вислухати, але завжди мав свою, часто правильну, позицію", – поділився спогадами  брат Олександр. 

Володимир жив із цивільною дружиною Валентиною у Стариці. У липні 2024 року обстріли села посилились. Російські військові заходили в село. 12 липня група місцевих зібралася, щоби вийти зі Стариці.

"Очевидці розповіли нам, що вже на виході група натрапила на щось, схоже на міну. Сказали, що через вибух загинули моя мати, брат і його дружина", – розповів Олександр.

Про загибель родині повідомили люди, які теж були у складі цієї групи. Можливості забрати тіла не було. Через воєнні дії потрапити туди на 2026 рік родина не має змоги. Зінаїда, її син та невістка вважаються зниклими безвісти, а факт їхньої смерті сім'я буде встановлювати через суд. 

У Володимира Батюкова залишився син та два брати.

**Українська правда спільно з платформою **[Меморіал](https://t.me/memorial_ukraine)** вшановують пам’ять загиблих українців**