**__**_  Невидимі кордони: чому нам усім потрібен різний особистий простір?_**

_Бувало таке: знайомий наближається під час розмови настільки близько, що вам інстинктивно хочеться зробити крок назад? Або хтось ображається, що ви не хочете обговорювати проблему просто зараз, а просите час «подумати в тиші»?
__Справа не в тому, що хтось із вас робить щось «не так». Просто розмір нашої внутрішньої «бульбашки безпеки» у всіх різний. І це — абсолютно нормально.
Особистий простір — це не лише про те, на якій відстані ми стоїмо одне від одного в ліфті. Це три важливі виміри нашого комфорту:
**Фізичний вимір:** Комусь для відчуття близькості потрібні обійми та тактильність, а комусь — безпечна дистанція та відсутність раптових дотиків.
**Емоційний вимір:** Після важкого дня одні шукають підтримки в розмовах, а іншим критично необхідно побути на самоті, закритися у своїй «мушлі», щоб перезарядити батарейки.
**Цифровий вимір:** Для когось дзвінок без попередження чи нескінченні голосові повідомлення — це дрібниця. Для інших — це грубе порушення інформаційних кордонів.
Найбільша помилка у спілкуванні — міряти інших по собі.
Якщо людина відмовляється від зустрічі, довго не читає повідомлення або просить залишити її в спокої — найчастіше це не має жодного стосунку до вас особисто. Це просто її спосіб відновити ресурс і захистити свій простір.
**Що з цим робити?**
**Дослідіть власні кордони.** Де закінчується ваш комфорт? Які дії інших забирають вашу енергію?
**Поважайте чужі.** Запитуйте: «Тобі зараз зручно говорити?», «Тобі потрібна порада чи просто вислухати?».
**Комунікуйте.** Ніхто не вміє читати думки. Навчіться говорити прямо, але екологічно: «Мені зараз потрібен час для себе, я напишу пізніше»._
___  **А який у вас особистий простір? Ви з тих, кому для відновлення потрібні інші люди, чи швидше «самітник», який черпає сили в абсолютній тиші? Діліться в коментарях!**_
` ну і якісної музики Вам `