Рунічний сакс Беагнота.

Сакс — особливий рід зброї, однолезовий рублюче-колючий меч-ніж з горбатою формою спинки, характерний для германських народів від доримської залізної доби до високого середньовіччя в Центральній і Північно-Західній Європі. Словопоходить від [давньоанглійського](https://t.me/vallholl/4353) слова sæx, буквально «ніж», походить від кореня в [праіндоєвропейській мові](https://t.me/vallholl/9500) *sek -, «різати». До цього ж кореня відходить корінь у сучасному англійському слові saw — «пила», та у сучасній українській слово «сікти». Від слова сакс також походить назва германського племені саксів.

Сакс на зображеннях відомий як Скрамасакс з Темзи або Сакс Беагнота, був знайдений у внутрішньому гирлі річки Темзи біля Баттерсі в 1857 році. Сакс був датований 10 століттям, 72,1 см в довжину, з яких рукоятка становить 17,0 см і лезо 55,1 см. Це була статусна зброя, прикрашена витонченими візерунками з інкрустацією міддю, латунню та срібного дроту. На одній стороні клинка знаходиться напис, виконаний за допомогою англосаксонського рунічного алфавіту з двадцяти восьми символів, а також ім'я ᛒᛠᚷᚾᚩᚦ — «Беагнот».

Ім'я могло належати або власнику зброї, або ковалю, який її виготовив. У написі імені — ᛒᛠᚷᚾᚩᚦ — немає незвичайних рис, але у верхньому правому куті після імені є два дивні символи, майже схожі на літери, які ніхто не зміг пояснити. Також ім'я наводить на думку, що зброя могла походити з Кенту, оскільки єдині два відомі приклади такого імені в рукописних джерелах є кентськими. Ім'я Беагнот походить від староанглійських слів bēag або bēah, що означають «кільце», «браслет» або «корона», та nōþ, що означає «сміливість», і може бути перекладене як «сміливість кільця».

Інші зображені руни — ᚠᚢᚦᚩᚱᚳᚷᚹᚻᚾᛁᛄᛇᛈᛉᚴᛏᛒᛖᛝᚦᛁᛚᛗᛄᚪᚫᚣᛠ — перекладу не піддаються, тому вважається, що вони виконували магічну функцію. Напис має низку незвичайних особливостей, зокрема порядок рун не зовсім відповідає традиційній послідовності рунічного алфавіту та деякі руни мають нетипово округлі контури. У 10 столітті рунічне письмо у Англії майже зникло, поступаючись латиниці, тому, ймовірно, власник зброї, або коваль, міг зробити таке гравіювання заради престижу, щоб показати свою освіченість, повагу до традицій предків або відданість язичництву.

У Північній Європі існувала поширена традиція нанесення рун на зброю. Так, у 6-й строфі еддичної поеми «Sigrdrífumál» валькірія Сігрдріфа вчить Сігурда, як гравірувати руни на своєму мечі, щоб забезпечити магічний захист:

> Руни перемоги звідай, 
> якщо прагнеш звитяги, —
> виріж їх на руків’ї меча,
> і на криці клинка,
> і на смугах піхов,
> й двічі назви Тюра.
Цей епізод зі «Старшої Едди» є свідченням того, як саме скандинави уявляли магію рун. Вони вірили, що руни — це не просто літери для письма, а самостійні джерела сили.

Подібна ж настанова вирізати руни на мечах зустрічається в рядках давньоанглійської поеми «Беовульф», яка приблизно є сучасником саксу Беагнота:

> Так на пластинах із щирого золота
> рунами чітко було зазначено,
> викарбувано й розказано, 
> для кого цей меч, 
> кращий із залізець, викувано вперше — 
> з крученим руків'ям, змієвізерунчастий.

У цьому вірші згадується практика вирізьблення імені власника меча рунами на рукояті. Також вірш вказує на те, що руни не лише наносили та читали, а й «слухали» як живий голос предків — geseted ond gesǣd, буквально "встановлено і сказано".

Виходячи з цитати з «Беовульфа», можливо, що «Беагнот» було ім'ям саме замовника і власника сакса, високопоставленого воїна чи правителя. Сакс унікальрий тим, що приклади раннього Старшого Футарка та Молодшого Футарка є відносно поширеними в континентальних та скандинавських рунічних написах, але написи пізнішого англосаксонського футорку рідкісні в Англії. Окрім того, рунічний напис на саксі не лише ідентифікує власника, але і є єдиним відомим епіграфічним прикладом основного англосаксонського рунічного алфавіту з двадцяти восьми рун.

 [@vallholl](https://t.me/vallholl)