Чернігів — це місто, яке вміє бути дуже тихим і дуже сильним одночасно. Його можна налякати сиренами, змусити пережити дуже багато — але забрати в нього характер, красу й оте вперте «ми тут» уже не вийде. І, мабуть, тому кожна з нас бачить його трохи по-своєму: комусь першими згадуються церкви, комусь гармати на Валу, комусь знайомий чернігівський клубочок, а комусь — просто місце, куди завжди хочеться повертатися 

Цього разу кава була не тільки в чашках — нею малювали сам Чернігів  І це, чесно, виглядало дуже по-нашому: сепія, знайомі силуети, старі храми, міські символи й купа дрібних деталей, які раптом роблять звичайний аркуш чимось дуже особистим.

А Марина Мозгова знову зробила те, що вміє особливо добре: заповнила кімнату не лише ароматом кави, а ще й відчуттям спокою. Без поспіху, без «треба намалювати красиво» — просто дала кожній побути зі своїм містом, своїми спогадами й руками зробити з них щось тепле.

І дивишся на ці роботи й думаєш: Чернігів у кожної свій. Але любимо ми його, здається, дуже однаково