Фінал «Простору можливостей» — без фанфар, зате з тим, заради чого все й починалося: трохи менше жити на автоматі й трохи частіше помічати себе. Не «нова я за кілька занять», а маленькі внутрішні зсуви, які потім раптом проявляються у звичайному житті 

І дуже символічними тут стали метафоричні картки. На початку курсу рука тягнеться до одних образів, наприкінці — вже зовсім по-іншому читаєш навіть ті самі. Ніби картинка не змінилася, а жінка, яка на неї дивиться, вже трохи інша  Дівчата шукали свої бажання, потреби й опору — не «правильні», а власні.

Тож хочеться, щоб «Простір можливостей» залишив після себе найважливіше: звичку час від часу питати себе — а мені в цьому всьому як?