У мотанки є одна дивна суперсила: їй навіть обличчя не треба, щоб ти вже бачила в ній когось свого.  У традиційних українських мотанок риси часто взагалі не промальовували — лялька мала залишатися образом, а не портретом конкретної людини. І в цьому є щось дуже наше: зі звичайних ниток народжується річ, яку хочеться поставити вдома й берегти. Наші прабабусі робили такі ляльки не просто для краси, а як річ із добрим побажанням для дому.

А далі почалося найвеселіше  Одна мотанка виглядає так, ніби зараз сама сяде за стіл і почне всім давати поради. Інша — ніби вже все про всіх знає, але культурно мовчить. Ще одна явно прийшла сюди тільки за компанію. І от у якийсь момент дивишся на стіл — а там уже не просто ляльки, а ціла компанія маленьких панянок, у кожної свій настрій.

І якось особливо тепло від того, що така давня українська річ сьогодні знову народжується просто в жіночих руках.