У якийсь момент по Хабу вже бігали Дракула, летюча миша з чарівною паличкою, скелети, павуки — і головна проблема була одна: діти взагалі не збиралися закінчувати це свято 

Аня тим часом настільки серйозно увійшла в роль Дракули, що «викрадала» дітей, перевдягала їх і повертала вже своїми посіпаками. Дві команди наввипередки збирали велетенських скелетів — без переможців і переможених, зате з таким вболіванням одне за одного, ніби від цього залежало щось дуже важливе. Грали навіть у наш старий добрий «зіпсований телефон» — і тут дорослі раптом з’ясували, що для багатьох дітей це взагалі нова гра))

А ще були «Часничок», костюми, малювання й гіпсові гарбузики. Один хлопчик спочатку трохи тримався осторонь конкурсів, а потім усе ж знайшов свої улюблені заняття й уже грав та малював разом з усіма. Одна красуня так переживала за свою команду, ніби це був справжній фінал чемпіонату. А інша маленька летюча мишка з чарівною паличкою взагалі так красиво розігралася, що вже не просто ходила по Хабу — вона буквально пурхала між усіма, ніби справді могла злетіти ще трохи вище. І коли наприкінці діти дізналися, що розмальовані гарбузики можна забрати додому, це було майже окремим дивом 

Мабуть, саме заради таких моментів Наталя, Аня й Женя все це й вигадували та готували. Бо дорослий світ останнім часом надто часто заходить у дитинство без запрошення. А нам дуже хочеться хоча б інколи зачинити перед ним двері й залишити дітям кілька годин, де найбільші переживання — чи встигнете скласти скелета, чи зловить вас Дракула і якого кольору буде ваш гарбузик.

Дитинство має складатися і з такого. З костюмів, кумедних ігор, сміху, чарівних паличок і речей, які потім несеш додому як найбільший скарб. І дуже хочеться, щоб таких спогадів у наших дітей залишалося якомога більше