[#книги_підписників](?q=%23%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B8_%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2)

Вітаємо третю книгу в нашій рубриці, де я показую книги наших підписників. 

**«Тил: сили жити далі»,** Оксана Пасічник

_«Війни минущі, а сміття… сміття воно вічне»._

Це жартує чоловік, який везе дружину народжувати під час комендантської години. Книгу, з якої ця сцена, написала наша підписниця, і вона зовсім не про героїв з обкладинок. Вона про сусідів, односельців і людей з автобуса, тобто про нас.

**Жанр:** сучасна воєнно-психологічна та соціально-побутова реалістична проза

Це збірка оповідань про життя в тилу під час війни. Шість розділів, і кожен про свою грань сьогодення:

 Село: незламність тих, хто лишився на землі
 Вікна темного міста: тривожні будні й блекаути
 Життя-буття: звичайні історії серед незвичайного часу
 Школа: уроки, які не припиняються навіть під обстрілами
 На чужині: туга тих, хто опинився далеко від дому
 Епілог

Авторка не протиставляє тил фронту. Вона показує, як ті, хто залишається, вчаться заново дихати, любити й знаходити сенси. У книзі є і біль втрати, і тонкий гумор, і незгасла надія.

**Ось два уривки, які показують, наскільки різною бувває ця книга:
**

> Коли Світлана вмостилася і вони виїхали, до двору, голосно грюкаючи і поскрипуючи колесами, заїхав сміттєвоз.
> — Ось він, справжній символ української незламності, — прокоментував Олег. — Війни минущі, а сміття... Сміття — воно вічне, — продовжив, обережно вивертаючи на проспект.


— З якої причини порушуєте комендантську годину? — спитав, пильно вивчаючи документи.
— Так, цей... Дружина народжує, — незвично хрипко видавив Олег, вчепившись пальцями в кермо.
— Дружина, кажете, — зміряв його оцінюючим поглядом патрульний. — Слухайте, а я ж вас уже бачив. Так, минулого тижня ви теж у комендантську їхали. Народжувати.
— Так минулого тижня то були тренувальні, — випалив Олег якимось чужим, дивним голосом.
— Тренувальні? — патрульний знову уважно глянув на Світлану і Олега, почав гортати документи. — Нормально так. У вас що — марафон? Може, затримати до з’ясування?
Голос звучав грізно. Особливо на тлі двох фігур у військовій формі, що темніли позаду.
— Та який, в дідька, марафон! — не витримала Світлана і зігнулася. — Ой-йой-йой... Якщо ви нас тут затримаєте, то пологи самі прийматимете. Ойй-йой.

Десь у сірому мороці хмар війська окупантів били по українських ланах. Як таргани, повзли з усіх боків найманці й зеки на ще недавно квітучий Бахмут, тупа орда нищила все, до чого змогла дотягнутися, а в цій маленькій, холодній кімнаті на неї з екрана дивились дванадцять пар очей, дванадцять сердець завмирали й дихали в одному ритмі, попри відсутність світла і холод, бо паралель з тими далекими однолітками давала жорстке усвідомлення крихкості й важливості моменту.

**Авторка порівнює свою збірку з **«Перевізницею» й «Першими днями», а гумором, каже, вона трохи нагадує «Спіймати Кайдаша».

 Тема війни тут є фоном, але вона може бути тригерною.

Якщо зацікавило, замовити можна тут:
 200 сторінок, 400 грн
 [https://vidkryttia.com.ua/product/tyl/](https://vidkryttia.com.ua/product/tyl/)
 Авторка в [Instagram](https://www.instagram.com/ok_pasichnyk_ua?cplk=MXUzMGV0amJjenUzMw==)