[#мій_робочий_процес](?q=%23%D0%BC%D1%96%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81)

І з цим важко не погодитися.

Цьогоріч я була на Фанконі й потрапила на виступ Кідрука. Його питали про наукову частину «Колонії»: _як він усе це вигадує?
_
Переказую недослівно, тож сподіваюся, пам'ять мене не підводить. Він сказав, що деякі речі просто вигадав.

І я з цим цілком згодна. Не все в книжці можна пояснити науково, тож іноді доводиться вигадувати щось таке, у що повірить читач. «Це працює, тому що…», а далі йде обґрунтований, але все-таки політ фантазії.

Водночас, щоб написати переконливо, іноді справді треба так зануритися в тему, що хоч дисертацію захищай.
**
Висновок такий:**

1. Секрет у балансі: досліджуєш рівно стільки, щоб твоїй вигадці повірили. Читач не перевіряє формули, він перевіряє, чи вірить він тобі. Якраз Кідрук і говорив про свої формули в книзі ️️️️️

2. Тож не бійтеся вигадувати. Факти дають фундамент, а фантазія зводить на ньому будинок, хай навіть рожевий

3. Знання потрібні не для того, щоб усе пояснити, а для того, щоб упевнено вигадати решту.

**Ну, або ж через сотні років, хтось побудує машини для переміщення між світами. ️️️️️ І тоді в моїй книзі все буде дійсно науково.