Kuro обділили Дзінжаня сюжеткою, але нас без асмр на ніч не залишили. На японському ютуб каналі вийшло коротеньке розмовне [відео](https://youtu.be/tTnamCiUncU?is=90dgh6CttYqMn8iB)


> О, це ти, Ровере. Коли ти тут опинився? Вибач. Я, мабуть, задрімав. Через той Міраж, у який я вчора зайшов, мій режим сну пішов шкереберть.
> 
> У таких місцях поняття часу викривлене, тож після повернення я завжди кілька днів поспіль відсипаюся. Та не хвилюйся, зі мною все гаразд.
>  
> Не дивись на мене таким стурбованим поглядом. У мене вже давно день із ніччю переплутані. Уночі я зазвичай бачу те, чого не побачиш удень. Трапляється всяке дивне й цікаве. 
> 
> О, до речі, склади мені компанію, поки я шукатиму ідеї для продовження. Я тут нещодавно знову видав кілька книжок. «Вечірні оповідки», «Половина підземного світу», «Героїчні хроніки II»… Остання — довга історія, тож там чимало томів. 
> 
> Га? А, звісно, усе написав я сам. З якої хочеш почати?
> 
> Угу. 
> 
> Що це за вираз обличчя? Невже не хочеш слухати жодної? 
> 
> Тоді поставимо питання інакше. Про кого ти хочеш дізнатися? 
> 
> У кожній книжці є свій головний герой. Хтось присвятив себе пошукам того, що загубив, а хтось, навіть знаючи, що попереду на нього чекає глухий кут, не міг не переконатися в усьому на власні очі. 
> 
> Зрештою, якими б не були ці історії, кінець у них один. Якщо докопатися до суті, усі вони — про людей. 
> 
> О, може, оця? 
> 
> Ні, з цією не вийде. Вона ще не дописана. Точніше, я просто не знаю, як її продовжити. 
> 
> Перша половина історії дуже проста. 
> 
> Головний герой був ще дитиною, коли через нещасний випадок утратив батька. Відтоді минуло понад десять років, а в його голові залишилася лише одна думка — вистежити вбивцю батька. 
> 
> Щоб знайти його й власноруч помститися, він проник на територію ворога й роками жив під чужим ім'ям. Потім, крок за кроком ідучи за зачіпками, він дістався навіть до небезпечних місць, куди йому взагалі не слід було заходити. 
> 
> Зрештою, йому вдалося помститися. 
> 
> За всіма канонами оповіді саме тут треба було б поставити крапку й перейти до наступної історії. Але сам герой не дуже розумів, як йому жити далі.
> 
> Хоча не можна сказати, що він зовсім не змінився. Принаймні за цей час він зустрів чимало хороших людей. 
> 
> Раніше його не дуже цікавили люди поза межами його родини. Він думав, що це все одно лише тимчасові зв'язки, і невдовзі вони знову розійдуться кожен своєю дорогою. 
> 
> Але тепер він нарешті зрозумів: виявляється, існує так багато різних способів прожити життя.
> 
> Дивлячись на цих людей, він почав думати, що життя не таке вже й нудне, як йому колись здавалося. 
> 
> Мабуть, саме тому я й перестав розуміти, як мені продовжити цю книжку. 
> 
> А ти як би її написав? 
> 
> Угу. 
> 
> Уже почав думати? Та я просто так запитав. Мені не потрібна відповідь просто зараз. Історії ж не закінчуються за одну ніч.
> 
> Якщо колись тобі спаде щось на думку — розкажеш мені. Цього буде достатньо. 
> 
> А поки що відкладімо всі ці складні розмови до завтра. Тим паче нам нікуди поспішати. І дедлайн над нами не висить.
> 
> Краще разом подивімося на місяць і трохи розслабимося. 
> 
> А поки байдикуватимемо, може, продовження саме собою й вигадається.