Поєдинок і смерть Гектора
з 22-ї пісні Гомерової »Іліяди« в перекладі Миколи Аркаса—


> І коли, йдучи назустріч, зовсім близько вже зійшлися,—
> Першим став тоді гукати Гектор, вождь сяйношоломний:
> «Не тікатиму вже більше, сину славного Пелея, Як до цього все тікав я, тричі довкола оббігши
> Стіни цього велеміста, міста славного Пріама, Як тікав я, боячися стрінути твій бурний напад;
> 
> Навпаки! Тепер вже серде битися з тобою кличе,
> Битимуся до загину чи, тебе підтявши, скину.
> Та раніш богів прикличмо, хай вони свідками будуть:
> Кращі ж то свідки присяг всіх й охоронці договорів.
> Якщо Зевс мене звеличить й дасть тепер тебе убити;
> 
> Мертвого не знечещу я, зброю лиш візьму славетну,
> Самого ж тебе, Ахілле, мертвого віддам Ахайцям;
> А коли не ти, я згину — так й зі мною поведися!»
> 
> Й, грізно глянувши на нього, мовив Ахіллес бистрезний:
> «Гекторе, проклятий враже, ти мені про вгоду кажеш?!
> Лев з людиною ніколи щиро не договориться,
> Із вівцею вовк ніколи згодливо не подружиться, Вічно люто ворогують, бʼються, повсякчас гризуться,-
> То й між нами неможлива щира приязнь та угода,
> Мусить з нас хтось тут упасти, мусить напоїти кровʼю
> Воювателя Арея,
> престрашного щитоносця.
> Нуж, напруж свої всі сили, покажи свій хист лицарський, Во сьогодні, як ніколи, варт тобі моторним бути, Вездоганним списоборцем та бойцем спритним, відважним,
> Не втечеш тедер вже з поля, бо Паллада Атенайська
> Вбʼє тебе моїм ощепом і розплатишся за все ти, й за моїх миленьких друзів, котрих ти побив ратищем!»
> 
> Так сказав і замахнувся, кинув спис свій довготівний,
> Але Гектор вчас одскочив, спостеріг ощен летючий,
> До землі припав всім тілом й понад ним блиснуло остя Й занизалося у землю; і Паллада Атеная Вирвала його негайно й знов вручила Ахіллею, І було її невидно Гекторові-отаману, І гукнув тоді він гучно до Пелеевого сина:
> 
> «Не поцілив, промахнувся, богорівний Пелеенку!
> Не передбачав ти, видко, судженої Дієм долі,
> Не передбачав, славуто, хоч й пишався, що дізнався.
> Прелукавим красномовством хтів мене ти залякати,
> Хтів, щоб я від переляку стратив силу та відвагу.
> Не подумаю втікати!!! Не загониш списа в спину,
> А, як бог тобі поможе, - заженеш його у груди, Отоді, коли грудьми я
> проти тебе розженуся.
> Але стережись, герое, і моеї міді-зброї;
> Ох, коли б клюзі списовій впитися твоею кровʼю!
> Легше б стало битись Тройцям серед поля бойового.
> Якби ти, погубо їхня, мертвим впав у лютій січі!»
> 
> Так сказав і замахнувся, жинув спис свій довготінний Й, кинувши, не промахнувся, - в Ахіллеїв щит поцілив,
> В саму осередь щитовну, але щит одбив далеко
> Гостре Гекторове жало; і обуривсь страшно Гектор, Бачучи, що даром кинув ощеп свій меткий в привідцю І, похнюпившись, спинився і душею зажурився, -
> Іншого ж не мав ощепу, й білощитному Дейфобу
> Став преголосно кричати, довгий спис його прохати;
> Але був далеко лицар, не почув його гукання.
> І збагнув про те вождь Гектор, і до себе так промовив: