> Тільки мовив - Смерть жорстока очиці його згасила.
> І душа майнула з тіла, до Аіду зіступила,
> Юні сили оплакала, на Недолю нарікала.
> І убитому герою крикнув Ахіллес-славута:
> «Помирай! Мою ж годину я не боячись, зустріну,
> Якщо схоче Зевс з богами Смерти вже мене віддати!»
> Тяк сказав і вирвав з тіла мідноковане ратище І від себе геть відкинув, і стягав криваву зброю;
> І збігалися Ахайці звідусіль до переможця,
> Дивувалися і ростом й Гекторовою красою,
> І, підбігши, кожен з воїв заганяв свій спис в героя,
> Дехто ж ще і поглумився, на товариша зирнувши:
> «Бач, яке тепер легеньке в цього воєводи тіло, - Не таке було це тіло, як човни вони палили!!»
>  Не один тоді так мовив, колючи списом героя.
> І, стягнувши з нього зброю, бистроногий син елеїв
> Став серед бойців Ахайських і крилате слово мовив:
> «Слухайте мене, вважайте, радники й вожді Аргейські!
> Вже коли мені безсмертні
> помогли того убити,
> Хто нам наробив халепи, більше ніж всі інші вкупі, — Вдарм зброею на місто та дізнаймось, що міркують За мурами Іліонці: чи по Гекторовій смерті
> Кинуть вже міський свій замок, чи змагатимуться й далі.
> Та не час про це в цю пору розмірковувати серцем;
> Неоплаканий мій Патрокл, непохований при суднах;
> Таж його я не забуду, доки між живими буду Та ходитиму ногами; а коли по смерті люди
> Тратять памʼять у Аіді, — й там я друга не забуду!
> А тепер побідну пісню, молодці Ахейські, гряньте
>  Й до човнів широкотрюмних мертве тіло відношайте: —
> Добули ми славу славну, вбито Гектора-славуту,
> Котрого Троянці в місті ніби бога шанували!
> Мовив і негідне здумав з славним Гектором зробити,
> Сухожилля воєводи на обох ногах підрізав Від пʼяти аж до гомілок, просмикнув воловий ремінь Й привʼязав отак до возу, щоб зголівʼям волочився;
> Й виступив на колісницю, й славну зброю взяв з собою,
> Батогом шпарнув по конях, й весело ті понеслися.
> Поволіксь за возом Гектор, запилила персть з-під нього,
> Темні кучері розпались та й по вітру розвівались,
> Голова вся забруднилась, порохнею запилилась, —
> Допустив бо Зевс-владика голову його прекрасну
> Опоганити ворожим у його ж таки отчизні.
> Все зголівʼя вкрилось брудом. Здалеку свого синочка
> Вгледіла нещасна мати, почала геть з себе рвати.
> Лесклую свою намітку ще й волосся висмикати;
> И розпачно заголосила, поглядаючи на сина.
> Заридав і сивий батько, поглядаючи на сина, Плакало й жіноцтво в місті, плакала і вся дружина, І здавалось, що ввесь чисто Іліон пагоркуватий
> З краю-в-край, згори довизу загудів в огні пожежі...