Olena Lypovenko разом з Валерією Антонівною.

Olena Lypovenko разом з Валерією Антонівною.
«ТРИМАЛИ, ВИМКНУЛИ СВІТЛО І ПОЧАЛИ ЛІЗТИ».
ЧОМУ СИСТЕМІ ВСЕ ОДНО НА НАСИЛЬСТВО В АРМІЇ?

Жінка, яка йде боронити Україну, не повинна паралельно захищатися від тих, із ким служить. Але реальність ламає будь-які красиві гасла про «гендерну рівність».
Валерія Степанова (позивний «ДЕМОН»), військовослужбовиця, кулеметниця в минулому та діючий FPV-пілот. Сьогодні служить у 432-му полку, але те, що Валерія пройшла під час служби у 118-й бригаді ТрО, має знати вся країна.

Військовослужбовиця публічно заявляє про домагання, побиття, кругову поруку та повне ігнорування з боку військового керівництва.
Ось її історія без прикрас - від 21.08.2026:
"!!! ЖІНКА І АРМІЯ !!!
ЦЕЙ ДОПИС ВІДРІЗНЯТИМЕТЬСЯ ВІД ІНШИХ.
Для тих хто мене особисто не знає, я - Валерія(ДЕМОН), пілот FPV. В минулому кулеметник вогневої групи ДФТГ.
Хочу розповісти, розголосити про одну з бригад і свою історію.
Наразі я СЗЧ! І ось чому:
Підписавши контракт, по відношенню, на посаду оператора я потрапляю в ЗБД, але не оператором. КСП. "Трошки вникнеш з цієї сторони, пройдеш БЗВП за три дні і будеш літати" сказав мені комбат.
І ось моє друге чергування. Все командування в сусідній кімнаті пили алкоголь. Нам треба працювати, бо напружена ситуація, позиції не виходять на зв'язок. Так ось, до чого я все, комбат, замкомбата по одному запрошують до себе в кімнату і спаюють. Дійшла черга до мене. Мене запрошують в кімнату, пропонують випити. Я відмовляюсь, я не п'ю! На що відповідь отримую "значить будемо заливати". Вимикають світло, зачиняють кімнату, тримають мене, намагаються лапати. Я намагаюсь вирватись збіжати. Мені просто тупо повезло шо вони вирубились. Пізніше дізнаюсь їх версію тієї ночі: "вона набухалась, ми її виї****, вона шлю**". Як вони не намагались, але жодної краплі алкоголю я тоді не пила. Я повністю відмовляюсь заступати на чергування, навіть під прицілом!

Нарешті я потрапляю на позицію, пілотом. Здається я добилась своєї мети, я на позиції, я літаю. Прямо з позиції мене забирають, кажуть збирати речі за декілька годин, ти їдеш переведена в інший бат. Чому? Бо не мовчала!!!!
Потрапляю туди, жінок категорично не беруть пілотами .
Не буду описувати про безлад, комунікацію і ефективність бата. Просто скажу шо там почався пізд***. Просто на м'ясо, майже всіх. Мені кажуть "шукай куди, переводись". Я знайшла. Всі на словах погодили, мені виписали відношення, але... Але. Комбриг сказав не підпише! Не підписав.

І тут стається ситуація коли мене б'ють, душать при цьому насміхаючись. Принижуючи.
Я багато чула в свою адресу: "ширинкові війська" , "пішла мужиків уводити, руйнувати сім'ї" !!!
Я не сперечатимусь, таке дійсно є. Але я прийшла вносити свій вклад в оборону країни! Працювати!!!
Ітог: мене викрали, я СЗЧ. Але я нереально вдячна цім людям"
ІГНОРУВАННЯ НА НАЙВИЩОМУ РІВНІ

У березні 2026 року з високих трибун нам обіцяли створити «абсолютно відкриту систему, щоб жінки не боялися скаржитись». Подивіться, як це працює насправді:
14 серпня 2026 року — радниця з гендерних питань командувача Сухопутних військ Oksana Grygorieva сама першою виходить з Валерією на зв’язок і пропонує допомогу.
16 серпня 2026 року — військовослужбовиця Валерія відкрито розповідає їй усе пекло, яке пройшла в 118-й бригаді.
Результат?
https://www.facebook.com/photo/?fbid=3626078727550371&set=pcb.3626078770883700
Жодної відповіді від Оксани Григор'євої. Повна тиша та ігнорування.
Питання вже давно не в тому, чи бояться жінки говорити.

Питання в іншому: що відбувається після того, як ми заговоримо?!
Чому замість реального захисту ми отримуємо глуху стіну від тих, хто отримує зарплату за «рівність в армії»?
Прошу максимального репосту. Мовчати не можна!

ЗАПРОПОНУВАТИ НОВИНУ | ПІДПИСАТИСЯ: @AndriyuKK |
ЗАМОВИТИ РЕКЛАМУ