Olena Tregub Операція «Карфаген».

Olena Tregub
Операція «Карфаген». Кілька моїх вражень
Вже й у Генеральній прокуратурі, керівника якої призначає Президент Зеленський, ми бачимо історію про так званого «шефа», який, судячи з оприлюднених розмов, побудував цілу імперію. А його підлеглому — «Канцлеру» — теж хочеться колись побудувати таку саму.

Ви розумієте? Це буквально рольова модель.
Кар’єрні коучі завжди радять: працюйте там, де люди вище за вас надихають вас, де ви дивитеся на керівника і думаєте: «Через кілька років я хочу бути таким, як він».

Схоже, з кар’єрним розвитком у корупціонерів усе прекрасно. Вони надихаються один одним, вчаться у старших колег, переймають best practices і ростуть. Головне, як казав «Канцлер», — «показувати фінансовий результат, а не демагогію».
А якщо серйозно, я пишаюся НАБУ і САП. Сам факт, що такі операції можливі, що людей такого рівня документують, викривають і притягують до відповідальності, — це величезна зміна для України.
Але «Карфаген» показує значно більшу проблему, ніж корупціонери у владі.
Неважко зрозуміти, що вся ця елітна нерухомість, куди так звані «інвестори» швидко паркують гроші, всі ці дорогі машини в Києві, які ми постійно бачимо, — значна частина цього має корупційне походження.
І проблема у тому, що в нашому суспільстві це дуже довго вважалося нормальним. Суспільство, яке покриває, виправдовує або просто не ставить запитань щодо таких дій, насправді дуже широке.
І якраз операція «Карфаген» це дуже добре показує. Там записані розмови працівника Генпрокуратури з різними родичами, знайомими, родичами родичів і просто людьми з його оточення. Деякі з них живуть навіть не в Києві, а, наприклад, у Черкасах.
І всі вони начебто звичайні ФОПи для виводу чорного кешу, «нормальні українці», всі такі патріотичні, зневажливо говорять «рашка» — і паралельно спокійно «мутять» схемки, щоб заробляти гроші в Україні.
Із цих розмов у мене немає відчуття, що вони взагалі якось морально переживають через те, чим займаються під час війни за існування своєї країни. Там дуже багато примітивного споживання, бажання грошей, статусу, машин, нерухомості — і дуже мало цінностей.

Ось у чому проблема. Треба працювати не лише з владою, а й із суспільством, тому що цей пласт людей дуже великий.
Це непопулярно говорити, бо всі звикли звинувачувати виключно владу. Але влада не виникає в повітрі. На жаль, вона значною мірою є породженням тієї самої країни і тієї самої культури.
І я дуже сподіваюся, що НАБУ і САП почнуть змінювати цю культуру.
Бо раніше такі люди в Україні були «при повазі». Вони їздили на дорогих машинах, купували нерухомість, демонстрували статус, і ніхто особливо не питав, звідки в них ці гроші.

Але коли твої розмови слухає вся країна, коли всі чують, як ти говориш про свої схемки, гроші, свої примітивні цілі — ти вже не виглядаєш успішним. Ти виглядаєш жалюгідно.
І це дуже важливо.
Корупція має стати непрестижною.
Кожен корупціонер в Україні повинен розуміти, що рано чи пізно це може статися і з ним: його розмови можуть стати публічними, його схеми — відомими всій країні, а його репутація — знищеною.

Я сподіваюся, що таким чином культура теж почне змінюватися.
Звичайно, однієї репутаційної ганьби недостатньо. Має бути суд. І вироки.

ЗАПРОПОНУВАТИ НОВИНУ | ПІДПИСАТИСЯ: @AndriyuKK |
ЗАМОВИТИ РЕКЛАМУ