Котята-ухилята, слухайте, а точніше — читайте історію, щоб розуміти, як воно буває в житті, і не нак

Котята-ухилята, слухайте, а точніше — читайте історію, щоб розуміти, як воно буває в житті, і не накручувати собі екзальтованих бігудів кожного разу, коли стається якийсь півничковий бунт.

Хто бачив фільм «Банди Нью-Йорка», може пам’ятати, як там усе закінчується: у місті двіж-паріж, усе крушиться, ламається, люди, коні, стрілянина.

І це не Скорсезе придумав. Це реальні антипризовні заворушення в Нью-Йорку 1863 року.

І тут, ухилянський друже, у тебе вже, мабуть, стала шишечка: «О, так от воно як! Народ повстав проти мобілізації!»

Угомони експресію. Читай далі.

Громадянська війна на той момент тривала вже два роки. Коли вона починалася, добровольців було стільки, що всіх навіть не могли прийняти до війська. Але два роки великої виснажливої війни зробили свою справу: втрати зросли, романтики стало менше, добровольців поменшало.

І держава традиційно прийшла до мобілізації.

Як бачимо, це не «кривавий режим» Зеленського придумав.

Мобілізація, як і майже будь-яка мобілізація, була несправедливою. Закон дозволяв цілком легально відкупитися від призову за 300 доларів або знайти собі заміну. Для простого роботяги це величезні гроші.

А тут ще й звільнення темношкірих. Ірландські робітники боялися, що в них заберуть і без того низькооплачувану роботу.

Тобто з одного боку тебе шукає нью-йоркський РТЦК, а з іншого — ти боїшся втратити роботу, бо знайшовся хтось, хто готовий працювати ще дешевше.

І в одному емоційному пориві змішалися класова ненависть, расова гордість, страх мобілізації, втома від війни і загальне відчуття «зради по-нью-йоркськи».

У липні 1863-го це все вибухнуло.

Почався бунт: напади на державні установи, поліцію, багатих і особливо на темношкірих. Корочє, УЛМ( ухилянт лайвз метер)

І серед бунтівників чомусь була дуже популярна думка, що зараз прийдуть хлопці з фронту і обов’язково їх підтримають і разом зупинять війну, відмінять мобілізацію і заживуть.

Бо «ми ж народ».

Бо «вони такі самі, як ми».

Бо «вони наші брати».

Особливі надії покладали на військових ірландського походження. Вони ж точно не підуть проти своїх братів.

Не склалося.

Щойно почався кіпіш, до Нью-Йорка стягнули війська, зокрема бійців Потомакської армії, які щойно воювали під Геттісбергом, а також артилерію та морську піхоту і 69 ірландський полк

Так, окремі ветерани могли підтримувати протестувальників. Такі люди були й завжди будуть.

Але організовано на бік «повстанців» не перейшла навіть рота.

Бо для великої маси військових, а не для одного вашого знайомого ветерана, який записав відосик про те, що «не треба йти до війська», зрив мобілізації під час великої війни виглядає не як героїчне народне повстання.

Він виглядає як зрада в тилу.

Уявляю сцену.

Стоїть якийсь ірландський антимобілізаційний повстанець із палицею. Бачить солдата-ірландця і кричить:

— Не стріляйте, браття! Ми ж свої!

А умовний Патрік ОʼКонор, який щойно повернувся з Геттісберга, дивиться на нього і каже:

— Не брат ти мені, гнида ухилянська.

БАБАХ!

Сцена, канєшно вигадана, але цілком реальна.

І тепер найцікавіше.

Бунт стався в липні.

А вже в серпні призов у Нью-Йорку відновили.

Так, влада внесла певні зміни, щоб зменшити напругу. Так, політики зробили висновки.

Але мобілізацію ніхто не скасував.

Тому, товариство, не накручуйте себе від кожного локального анти-ТЦКшного бунту.

Не треба після кожної бійки з ТЦК уявляти, що ось зараз це переросте у всеукраїнське повстання, ми скинемо режим Зеленського, мобілізація закінчиться і нарешті заживемо мирно з росіянами.

Такого не буде.

І це добре.

Тому не накручуйте бігудів.

Ідіть до війська і, поки є можливість, самим вибирати військові частини.

А сьогодні ввечері в Тернополі буде спокійно.

П.М. Випереджаючи ваші питання скажу одразу — так, у них теж буди свої Міндічі! (с) Вадим Рябчук