🖤❤️🇺🇦»Не називай мене мамою, якщо мене заберуть" - сказала вона 12-річній доньці.

🖤❤️🇺🇦»Не називай мене мамою, якщо мене заберуть" - сказала вона 12-річній доньці. І повела машину прямо під снайперський вогонь.

Це історія Ольги Еверт з Херсона. І вона варта того, щоб її прочитати до кінця.

Березень 2022-го. Херсон уже оточений. Ольга - колишня депутатка райради, волонтерка - не збиралася виїжджати.

Вдень вона ходила на мітинги, а ввечері вивозила дітей і возила їжу літнім та маломобільним.

Одного дня їй передали: місцевий, який здав її росіянам, сказав, що якщо вона не погодиться на співпрацю - "пограються дуже гарненько" з її малою донькою.

Лише тоді вона вирішила тікати. Разом із подругою та її двома дівчатками. Машина була мала, тому чоловік Михайло залишився в окупованому місті.

Своїй Софійці вона сказала: "У нас різні прізвища. Якщо мене будуть забирати - не кричи "мамо". Йди з Яною. Я обов'язково повернуся і заберу тебе".

Дитина дивилася переляканими очима й не розуміла, як таке може бути.

На останньому російському блокпості до машини підійшов солдат - 22 роки, у кедах та без бронежилета.

Він попросив відкрити багажник. Там були речі й п'ять каністр бензину.

Коли росіяни побачили бензин - у бік Ольги почали лізти буряти.

Але той самий солдат наказав їм відійти й наставив на них автомат. Тихо сказав: у нього мама українка, їх відправили сюди "під приводом навчань". І додав: у них наказ стріляти в спину.

Тому - "не шкодуйте машин. Гнати так, щоб вас не "зняв" снайпер. Підіймайте пил".

У машині почалася істерика. Ольга прокричала: "Гробова тиша!" І додала: "Якщо дасть Бог - виїдемо. А ні - то нехай швидко".

Дівчаток затулили подушками.
Ольга думала, що діти в навушниках,
і попросила подругу: "Яно, якщо мене "зніме" снайпер - виштовхни мене ногою і рятуй дітей".

Ці слова почула Софія. Пролунав крик: "Мамо, ні!"

Ольга обернулася: "Я зроблю все можливе й неможливе, щоб ми вижили.
Але так буде краще.
І знай: тебе і твого брата я люблю понад усе".

Наступні 30-40 кілометрів росіяни "гатили по ним з усього, з чого тільки можна було".

А потім - український блокпост.
Наші. Дітям дали цукерки.

Ольга передала координати росіян.

І тільки перетнувши кордон - вона нарешті розплакалася.

Дорога була настільки важкою, що її 12-річна донька посивіла.

А тепер про сина.

Володимир ще у 2016-му сказав:
«Мамо, ця сволота все одно нападе.

Де б я не був - повернуся і воюватиму".

Ольга хотіла обдурити його: залишити з ним сестру за кордоном.
Та син здогадався.

Щойно вони евакуювалися - він сам перетнув кордон.
Тільки в бік України.

"Я зробив так, як має зробити кожен гідний громадянин.
Ви казали, що підтримаєте.
Мамо, ви зі мною?"

Вона відповіла: "Звісно. Я з тобою, сину".

Син попросив не казати батькові й сестрі, що він у війську.
Боявся, що окупанти відправлять батька в катівню.
І не хотів, щоб сестра хвилювалася. Тож більш як пів року Ольга казала всім,
що Вова повернувся в Україну і працює на будівництві. Чоловік не розумів і скаржився: "Міг би донатити, допомагати війську. А він цеглу тягає". Одного разу вона не витримала: "Знаєш, на якому він будівництві? На найбільшому, яке є зараз у державі".

У Франції в Софії проявився ПТСР. Вона півтора місяця не виходила з кімнати, тримала вікна заштореними. У школі її булили за те, що вона "не схожа на біженку". Мовляв, біженці мають бути "бідними й голодними, а не з айфонами". Дорослі теж говорили: "Як це ви, біженці, виїхали такими дорогими машинами?" Вони не розуміли: вони втікали не від бідності.
Вони втікали від війни.

У червні 2024-го Володимир разом із побратимом потрапив під удар "іскандера". Осколкові поранення всього тіла, потужна контузія, пошкодження променевого нерва. Попри статус "обмежено придатного" - повернувся до бойового батальйону. Бо не бачить себе в тилу.

Сьогодні Ольга в Бельгії займається волонтерством. Допомагає дітям загиблих військових і збирає кошти на автівки та форму для фронту. Софія плете маскувальні сітки разом із мамою. А Ольга каже: "Пишаюся, що виховала гідних громадян нашої країни. Це в нас родинне - ще від прапрадідів. Усі завжди боролися за вільну Україну". (с) Олег Байрак