Спостерігаю спробу використати корупційний скандал в Офісі Генпрокурора для проштовхування ідеї змін

Спостерігаю спробу використати корупційний скандал в Офісі Генпрокурора для проштовхування ідеї змінити процедуру призначення наступного генпрокурора. Мовляв, його треба обирати за конкурсом, інакше прийде новий президент і знову буде поганий Генпрокурор.

Цікава логіка. У країнах Європейського Союзу по-різному формують керівництво прокуратури. Єдиної моделі немає: в одних країнах Генпрокурора призначають за участю Уряду чи міністра юстиції, в інших — парламенту, президента, судових органів або за результатами конкурсу. При цьому скандали з Генпрокурорами трапляються. Але ніхто не говорить, що наступні прокурори через це будуть поганими. Може, це через відсутність комплексу меншовартості у європейців?

До речі, нещодавно, 9 серпня, Сенат США затвердив Тодда Бланша на посаді генерального прокурора. Він — колишній особистий адвокат президента Дональда Трампа. Сам Трамп відкрито заявляв про намір використати правоохоронне відомство для розслідування дій своїх політичних супротивників. Але в США розуміють, що Трамп не буде вічним, тож ніхто не пропонує забрати у президента право пропонувати кандидата в Генпрокурори. Тим більше що без голосів сенаторів його не затвердити.

В Україні так само: без голосів ВР посаду не отримати. Тому змінювати треба не процедуру, а якість вибору під час голосувань. Тоді президентом та народними депутатами стають не кнопки, які за командою та за конверт голосують, а політики і державники. Якщо не всі, то більшість.

А з приводу конкурсів хочу сказати головне: вони не є гарантією успішного відбору. Добре пам’ятають, як комісія із залученням іноземних членів обрала, на їхню думку, кращого кандидата на посаду Голови Верховного Суду України. Це був Всеволод Князєв, який згодом взяв хабар майже у три мільйони доларів і отримав 5 років тюрми за це. Його відібрала саме конкурсна комісія. Але після того, як НАБУ та САП взяли Князєва на хабарі, я не чув жодної заяви від її членів. Навіть іноземці промовчали. А що ж так?

І це не єдиний випадок. Саме комісія обрала Семена Кривоноса на посаду очільника НАБУ. Цьому призначенню щиро тішився Офіс президента. До речі, Кривоноса призначили одразу. А коли Клименко виграв конкурс на посаду голови САП, ОП, навпаки, не хотів його призначати. Єврокомісія була вимушена внести призначення Клименка як умову отримання Україною кандидатського статусу.

Але повернемося до Кривоноса. Коли стало відомо, що у 2009 році його визнали судом винним у підкупі виборців в інтересах «Батьківщини», але він уникнув покарання за амністією через малолітню дитину на утриманні, жоден член комісії або громадський борцун із корупцією не підняв питання якості відбору.

Коли ж стало відомо, що Кривонос оформив фіктивне батьківство і це не його син, реакція не змінилася. Я так і не почув заяв від членів комісії з цього приводу. До речі, і на Банковій мовчать, бо вважають Кривоноса абсолютно комфортною персоною для себе, на відміну від Клименка.

Тому конкурси — це добре, але точно не ідеальне рішення. На мою думку, в Україні має й далі залишатися стара форма обрання Генпрокурора. Питання в якості кандидатур. От із цим і варто працювати.

Бо так можна дійти і до пропозиції, що наступного президента треба не українцям обирати, а комісії. Бажано із залученням іноземців. Бо це ж українці обрали Януковича і Зеленського, а не комісії. Але я впевнений, що українці зможуть самостійно впоратися з вибором президента, а той уже запропонує ВР гідну кандидатуру на посаду Генпрокурора. Чи лише я такий оптиміст?

А ще я чекаю, що Генпрокурор Кравченко покладе заяву про відставку на стіл, а не статевий орган на суспільну думку та репутацію України. Хоча Зеленський як раз зробив друге, коли не відповів на питання про Вову і Династію.