У Езопа є відома байка про цикаду, яка все літо співала, поки інші мурахи готувалися до зими.

У Езопа є відома байка про цикаду, яка все літо співала, поки інші мурахи готувалися до зими. Мені це дуже нагадує наше сучасне суспільство в якому більшість українців, здається, не зовсім усвідомлюють, на якому краю прірви стоїть наша держава та нація.

Ситуація критична. Я кажу це не як коментатор, а як командир батальйону, який бачить фронт не на карті в телевізорі, а на власні очі.

Противник продовжує володіти ініціативою. Він постійно збільшує застосування ударних безпілотників і сьогодні буквально кошмарить небо над передовою, над тилами. І в мене стійке відчуття, що це лише початок.

Попереду зима. Попереду серйозна криза. Здавалося б, саме час консолідуватися. Почати нарешті говорити про серйозні речі серйозно.

Але натомість ми бачимо "державний дофаміновий наркотрафік".

Поясню. Держава, як на мене, зосередила в своїх руках основні медіа та інтернетресурси, а там, де не змогла взяти під контроль, просто купила: блогерів, медіаекспертів, аналітиків, які ще вчора критикували владу, а сьогодні захоплюються.

І ось через цей, добре налагоджений канал постачання, виснаженому та втомленому війною суспільству, яке шукає хоч якоїсь хорошої новини і хапається за неї, наче за соломинку, владою щоденно закидаються в мізки террабайти "переможного дофаміну".

Вмикаєш телевізор- перемога. Відкриваєш YouTube- перемога. Гортаєш Telegram- ще одна перемога.

Ось-ось. Ще трохи. Наша балістика вже скоро всім покаже. Роботи атакують. "Петріоти" вже у нас в кишені.

На виході ж маємо: грошей на армію немає. Балістики немає. ППО немає. Людей в армії немає. Економіки немає. Металургії немає. Шляхів вивезення зерна немає.

Нічого немає.

У нас Київ перетворилася на тир по якому росіяни безкарно б'ють всією своєю лінійкою своєї зброї: балістика, ракети, реактивні «Шахеди».

Офісні будівлі, бізнес-центри, парковки - все горить та палає. Гинуть люди. Нам уже навіть не повідомляють, що там збили, що ні. По столиці просто стріляють, як по мішенях.

А у влади та її посіпак, замість відповідей та звітів - "Вівальді" з кожної праски.

"Вівальді" в кожному Telegram-каналі. "Вівальді" в кожному ефірі, в кожній стрічці, в кожного експерта. Про неї кричать, її смакують, її пережовують, її впихують.

Чесно кажучі, те як її нам розкручують, краще б було назвати її "Фігаро".

Одразу скажу: я ні на грам не применшую працю бійців, які там воювали, ризикували і гинули. Вони свою роботу зробили чесно, і моя їм повага за гарно зроблену справу.

Але ж всерйоз говорити так довго і так наполегливо про те, що цілий армійський корпус, найчисленнійший у ЗСУ, за півроку повернув контроль над трьома селами - занадто. Але ж ні - вже тиждень вся країна плескає в долоні тому "Вівальді" так, ніби ми вже виходимо на кордони 1991-го.

Люди мої, що з нами?

Я не проти хороших новин. Я проти того, щоб хороші новини перебивали обговорення проблем.

Бо суспільство на голці державного оптимізму не готується до зими. Не йде в армію. Не вимагає від влади відповідей. Воно просто чекає наступної дози дофаміну.

Українці вже не раз проживали таке у своїй історії. І жодного разу це не закінчувалося добре.

Цикада теж співала все літо. А потім прийшла зима.

Честь маю! (с) комбат, Роман Ковальов