Вхламінго.

Вхламінго.

Суха статистика. 10 атак із 11, які відбулися із 1 липня 2026 року з використанням ракет FP-5 «Фламінго», були не успішними. Збиті були 10 ракет, лише 1 атака влучила в ціль.

Хвилинка історії. 40–50 років тому (приблизно у 1950–1970-х роках) політ крилатих ракет на малих висотах працював значно краще. Тоді ППО більшості країн просто не була готова до такого типу загроз на тому рівні, на якому вона готова зараз. Радари того часу погано «бачили» цілі на тлі землі (сильні перешкоди від рельєфу — ground clutter), більшість наземних радарів мали мертві зони на малих висотах, літаки ДРЛВ (типу AWACS) були рідкістю. Не було щільної мережі сучасних мобільних радарів, які сьогодні можуть закривати малі висоти.

Комплекси великої та середньої дальності (С-200, ранні С-300, Hawk, Nike Hercules тощо) були переважно заточені під висотні та середньовисотні цілі, засобів, спеціально оптимізованих під маловисотні малорозмірні цілі, було мало, а винищувачі того часу також не завжди ефективно працювали по таких цілях (особливо вночі та за складних метеорологічних умов).

ППО була більш «розрідженою». Не було такої кількості мобільних комплексів ближнього бою (типу сучасних «Панцирів», IRIS-T, NASAMS, сучасних «Буків» тощо).

Масова поява дозвукових крилатих ракет із точним наведенням (Tomahawk, Х-55 та аналоги) відбулася саме наприкінці 1970-х — у 1980-х роках. Доктрини й техніка ППО ще не встигли повністю адаптуватися до цього типу зброї. Багато систем просто не були розраховані на перехоплення цілей із дуже малою ЕПР, які летять на висоті 50–100 метрів.

Не було сучасної мережецентричної ППО, де дані від безлічі датчиків миттєво зводяться в єдину картину. Було менше можливостей для раннього виявлення пусків і прогнозування маршрутів.

Що змінилося відтоді?

З'явилися спеціалізовані радари з хорошою селекцією рухомих цілей на тлі землі. Масово поширилися мобільні ЗРК ближнього та середнього радіуса дії, заточені саме під крилаті ракети та дрони. Покращилися винищувачі й ракети «повітря-повітря». З'явилася можливість створювати щільне ешелоноване прикриття. Навчилися краще використовувати РЕБ і пасивні засоби виявлення. Все це відбулося у всьому світі, а не в якійсь окремій країні. Тож не помітити зміни було неможливо.

Про що це говорить? Що концепція дозвукового маловисотного польоту більше НЕ ПРАЦЮЄ. Повільно летюче поліно, теоритично, можна збити навіть з автомата. Як результат — збивається 90–95 % ракет. По суті, це викинуті гроші, які можна витратити на щось інше. У тренді — гіперзвук, маневрова балістика, енергетична зброя. Але, якщо держава ігнорує це і купує даоі таки ракети у виробника, то виробник отримує прибуток, але ефективності це не допомагає, а цілі не досягаються.

І хоча FP-5 «Фламінго» для нинішньої України сприймається як одкровення, все одно треба чітко розуміти — ця зброя застаріла ще у 80-х роках минулого століття, і використовувати її можна лише у виняткових випадках, в умовах слабкої ППО об'єктів ураження. Усі інші варіанти — це ВЕЛИЧЕЗНІ гроші, викинуті на вітер. Або у чиюсь кишеню. І толі за ці гроші можна побудувати якісь будиночки у якійсь окремо взятій Династії.

Як дешевший аналог дорогої та технологічної гіперзвукової зброї можна спробувати зробити надзвукову крилату ракету (наприклад, на старих списаних двигунах від МіГ-21, 23, 25, 27, 29). На швидкості 3 Маха вона була б недосяжною для більшості засобів «малої ППО» та вкрай складною для перехоплення винищувачами. Але для цього потрібно бажання будувати ракети й знищувати ворога, а не красти бабло в масштабах країни. Ну, а тут схоже все ж пріоритети в бік міндичення грошей з бюджету України. На жаль.