Почнімо з сюжету.

Почнімо з сюжету. Жив собі козак Хорт 20 рочків. Все у нього, на перший погляд, було по-людськи: батько, чуб, вуса, шабля, битви та жінки. Але якщо уважно придивитися, то батько названий, очі різного кольору - каре та блакитне, сила надлюдська… І ось одного разу засвербіло Хорту шило в дупі і поперся він від табору у темний ліс, а потрапив просто у тонкий світ, де зустріла його Марена, яка виявилася хлопу названою мамою. А рідна мама, богиня Табіта, загинула у бою. Так само як і тато - бравий вояк, але людина. Загалом сімейка у Хорта - наче з Санта Барбари, їйбо! А це ж я тільки першу книгу прочитала! А головне, від хлопа вони хочуть, щоб він врятував світ. Чого хоче сам Хорт, що характерно, нікого особливо не цікавить. Бо пророцтва, призначення, оце ось усе.

Оскільки шукати пригод на різні цікаві місця герой не може на самоті, Хорту видали напарницю. Дуже цікаву маленьку жіночку у фіолетовій мантії і золотій масці з білою совою. Скільки років жіночці я не знаю, але, вангую, що не більше ніж Хорту. Їм треба зібрати 12 артефактів і наваляти Кощію. Який пре з північного сходу псуючі все на своєму шляху. І за першу книгу ця парочка встигла отримати пиздюлів, роздати пиздюлів, пособачитися з русалками, помиритися з русалками, домовитись з Водяником, розібратися з кікіморами, Ягинею і темними русалками та отримати перший артефакт. І все це менше ніж за 400 сторінок. Тож динаміка сюжету цілком вражаюча.

Шо по моїх враженнях. Ну не Толкін і не Сапковський, як мені приносили скріни з гудрідсу. Але й не фігня. Цілком собі класичний янг едалт. Добротно написаний. Виходячи з першої книги, я б сказала, що років у 14-15 я б верещала від цієї історії, як не в себе. Зараз вже не верещу, звісно, але задоволення отримала.

По-перше, Хорт мені нагадав Персі Джексона. І якістю, і динамікою, і певними шаблонами.

По-друге - мені сподобалися персонажі. Вони змушують дратуватися, нервувати, псіхувати. Це добре. Хорт, наразі, не має вундервафлі головного персонажа, де він все вміє за замовчуванням. Тому кілька разів мало не вмирає. Гадаю, що виходячи з назви, ми всі розуміємо, за чиє життя можна не хвилюватися до фінальної частини?

По-третє - прикольно прописаний та продемонстрований надприродний світ. Тут є і традиційні, звичні нам представники міфології, і щось новеньке, і зв’язки з іншими культурами. Це класно.

Нарешті, це максимально швидко і комфортно читається. Ахнути цю історію за вихідний - нічого робити.

Бонус до вражень: на форзацах є мапа. Так ось. На першому форзаці ми бачимо відмітку звідки все починається. На другому - де ми перебуваємо на момент завершення книги. Спойлер: недалеко вони відійшли, бо прокляття головного героя штука така, не дає нудьгувати. Але. Якщо за всю сагу я не побачу рідну Харківщину - прокляну! І серію, і творців! От!