Останнім часом усі почуваються втомленими морально та фізично.

Останнім часом усі почуваються втомленими морально та фізично. Новини не тішать: постійні обстріли, корупційні скандали, страшилки від наших чинних і особливо колишніх чиновників, європейські партнери, що розслабилися. Про США краще взагалі не згадувати. Сумно...

І тут мені потрапила на очі історія, яка мене і вразила, і сколихнула:

"Вони вчинили самогубство. Удвох.
Лютий 1942 року. Бразилія. Тихе містечко Петрополіс.
У маленькому будиночку серед зелені пальм та щебету птахів лежать поряд два тіла.

Стефан Цвейг — найпопулярніший письменник Європи 1930-х. Він із багатої австрійської єврейської родини, чудово освічений. Рідна - німецька, знав англійську, французьку, італійську.

Робив багато перекладів.
Дружив із Роменом Ролланом, Фрейдом, Рільке, Томасом Манном.
Писав статті, виступав за мир, розуміння між народами.

І його дружина — Лотта, на 27 років молодша, його секретарка, опора, останнє кохання.

Вони наклали на себе руки. Удвох.
Прийняли снодійне. Лягли поряд. Наперед розклали листи. Все акуратно, все за сценарієм, чисто по-німецьки. Прийняли снодійне та назавжди заснули.

Чому вони це зробили?
Адже їм вдалося те, що не вдалося мільйонам:
- виїхати з нацистської Європи,
- врятуватися від Голокосту, бо вони були євреї.
- знайти будинок в еміграції,
- здобути визнання — навіть у Нью-Йорку їм аплодували стоячи.

Але вони не вірили.
Не вірили, що Європа воскресне. Не вірили, що гуманізм переможе фашизм.
Не вірили, що колись євреї знову зможуть жити, дихати, не боятися, мріяти.

Їм здавалося — пітьма в лютому 1942 перемогла.

Гітлер, Муссоліні, Франко - три вершники апокаліпсису.
І більше немає місця культурі, музиці, коханню, свободі слова. НЕМАЄ місця гуманізму і це був ЇХНІЙ особистий біль.

"Якщо зникає Європа - зникаю і я", - напише Цвейг у прощальному листі.
Як же він помилявся... Як шкода,що не вірив...

А потім...
Через три роки:
- фашизм було повалено.
- концтабори було звільнено.
- Європа почала будувати нове життя.
- гуманітарні цінності стали основою світу.
Але вони цього вже не побачили.
Вони пішли в той момент, коли "ще трохи - і настав би ранок".

Мене ця історія вразила. А що нам із цього?

Іноді нам здається - все.
Все завалилося.
Світ захопили безумці.
Безсилля, тривога, розпач…
Ми сидимо, як Цвейг біля вікна, дивимось на захід сонця і думаємо: "А чи є сенс?"

Був.
Є.
Буде.

ЩО ХОЧУ СКАЗАТИ:
• Історія йде спіраллю, але світло завжди повертається.
• Навіть найтемніші часи – не фінал, а поворотний пункт.
• Не вірте думкам із темряви. Вони тимчасові. Ранок буде - і ви будете дякувати собі, що залишилися.
• Ніколи не приймайте вічних рішень через тимчасовий біль.
• Те, у що ти зараз не віриш, може статися вже завтра."
Олена Неводнича

👉 КІК: секретні матеріали