На прикладі Дмитра Лубінця бачимо, що можливо домовитись.

На прикладі Дмитра Лубінця бачимо, що можливо домовитись. Можливо, налагодити контакт.

Я дуже радий за людей, які зможуть повернутись в Україну до родичів. Але і не будемо забувати, що багато, хто залишиться на окупованій території і не тому, що вони хочуть «рускій мір», а тому що людям просто немає куди їхати.

Я не знаю, чи пропонує якісь державні програми наша держава по видачі житла переселенцям, але на прикладі нашої сімʼї поки бачу, що ні. Наші родичі також повернулись з окупованої території (Херсонщина) пару днів тому, так, виплати оформили без проблем, дуже доброзичливе відношення, але їм було куди повертатись, точніше вони просто поїхали до родичів жити, але ви розумієте, що це певні незручності для дорослих людей. Тож… не думаю, що всім переселенцям в Україні видадуть житло і не просто 4 стіни, а реально комфортні умови.

Отже, люди, які залишились і не поїхали автобусами в Україну просто не хочуть покидати свою домівку. Те, що росіяни окупували території України, від цього наші території не перестали бути нашими. Тому, в умовах щодо завершення війни є умова залишити території де-факто (я так зрозумів), а не де-юре. Окуповані території міжнародно визнаються частиною України, а їхня окупація не означає законної зміни державного суверенітету.

Війна має бути завершена. Без усіляких АЛЕ. Справедливого миру не буде. Те, що влаштовує нас ≠ не влаштовує Росію і навпаки. Воювати вічно ≠ не варіант. Треба компроміс.

Ми бачимо, що сторони вміють домовлятись. На жаль, не всі доживуть і не всі дожили до миру. Впертість вартує іншим людям життя.

Ми показали Росії та світові, що ми можемо втриматись. Але важливо, щоб молоді хлопці та дівчата були не на фронті, а вчились, жили, будували сімʼї.

Це не ваші діти, щоб ними воювати. Закінчуйте це все.