Садочок: 3-6, з обов'язковим останнім роком.

Садочок: 3-6, з обов'язковим останнім роком. Ясла до 3 - це не освіта, це підтримка сім'ї, і держава має її давати, але не примушувати. А ось рік перед школою я зробив би обов'язковим для всіх — це найдешевша інвестиція з найбільшою віддачею, яку взагалі знає освітня економіка. Дитина, яка приходить у 1 клас без досвіду групи, без навички слухати інструкцію, вже на старті відстає, і школа цей розрив не закриває - вона його консервує. Зараз близько мільйона дітей до 5 років взагалі не охоплені первинною ланкою освіти. Це не проблема садочків, це проблема того, ким ці діти будуть у 15.

Школа з 6, але вхід за готовністю, а не за датою народження. Формально - 6 років. Реально я б дав легальне право на рік відтермінування за висновком психолога, без бюрократичного пекла.

Профільні класи - з 15 (10 клас), але з підготовкою з 8-го. Тут я фактично погоджуюся з логікою чинної реформи: профільна освіта триває три роки й ділиться на профільно-адаптаційний 10 клас і власне профільний цикл 11–12. Це розумно. Обирати професію в 15 - жорстоко й неефективно; обирати напрям і мати рік на перевибір - реалістично. Але я б додав те, чого зараз бракує: у 8–9 класах два-три «елективні» блоки на тиждень, щоб дитина щось спробувала, перш ніж вирішувати. Вибір без досвіду - це не вибір, це вгадування.

Коледжі та університети

Коледж має перестати бути притулком для тих, хто не вступив. У Швейцарії та Австрії в професійну освіту йде більшість - і туди буває конкурс, бо випускник заробляє більше за середнього бакалавра. У нас коледж - це стигма, і поки вона є, будь-яка «дуальна освіта» залишиться папером.

Що я б зробив конкретно: коледж = 10–12 класи професійного спрямування + 1–2 роки кваліфікації, де не менше 40% часу - на реальному підприємстві за трудовим договором з оплатою. Не «практика», а робота з наставником. Держава фінансує підприємство, а не імітацію майстерні в закладі. І обов'язково - місток нагору: диплом коледжу має давати вступ на бакалаврат зі зарахуванням кредитів, інакше це тупик, і батьки туди дитину не віддадуть.

Університети: не скорочувати, а розділити місії. Зараз усі 200+ закладів удають, що вони дослідницькі, і жоден не є ним по-справжньому.

Я б відкрито визнав три різні типи:

8–12 дослідницьких університетів - з базовим фінансуванням науки, докторськими школами, конкурсним рекрутингом;
регіональні університети прикладних наук (модель Fachhochschule) - сильне викладання, прикладні проєкти, зв'язок з місцевою економікою, без вимоги видавати монографії;
коледжі - те, що вище.

І перестав би вдавати, що це ієрархія. Це різні функції.

Щодо 12+3+2. Модель — 12 років школи, 3 роки бакалаврату, 2 роки магістратури, з експериментальним запуском у 2029 і переходом у постійний формат з 2030. Логіка правильна, але є одна умова, від якої все залежить: трирічний бакалавр працює тільки якщо 12-й клас реально дає те, що зараз дає перший курс. Якщо школа не дотягне, це буде не оптимізація, а просто мінус рік підготовки.

Академічний рекрутинг. Українські ЗВО масово наймають власних випускників. Кафедра, де всі - від бакалавра до професора - з однієї кафедри, наукою не займається за визначенням. Я б запровадив просте правило: конкурс на посаду з зовнішніми рецензентами, і обмеження на найм власних докторів без досвіду роботи в іншому закладі.

Аспірантура. Стипендія на рівні реальної зарплати - інакше PhD залишиться заняттям для тих, хто має інший дохід. Вимога до публікацій - не кількість у «фахових», а рецензована якість. І жорстка політика щодо плагіату з реальними наслідками для наукового керівника, а не тільки для здобувача.

🤔Чому б це працювало

Працювало б, бо кожен елемент вирішує конкретну проблему, а не імітує європейськість: обов'язковий передшкільний рік б'є по нерівності старту, адаптаційний 10 клас - по передчасному виборі, дуальна освіта - по розриву з ринком праці, диференціація ЗВО - по фікції загальної «дослідницькості».

Але є багато проблем..