Берн наводить приклад, що якщо немовля не отримує від матері тілесних доторків, воно фізично впадає в депресію.
✔️Голод за телесним контактом
А тепер дивіться як цікаво цей голод за контактом залишається з нами на все життя і як він виглядає в контенті.
✔️бо ж несемо ми цей самий голод у свої блоги!
експерт роками пише в стіл, намагається комусь щось довести, вибиває ці погладжування через охоплення, лайки та реакції, а їх немає... все, настає вигорання. Повна контентна депресія, коли дивитися на телефон стає неможливим
Я ловлю себе на думці, що значно виросла з відчуття, коли постійно дивишся на лайки до новоствореного контенту чи охоплення.
І що цікаво, що я ж до цього стану не прийшла за тиждень, чи за місяць, чи навіть за рік.
Це все вибудовувалося роками, крок за кроком.
Я просто шукаю свій власний комфортний стан. Коли у тебе є внутрішня стабільність, коли ти тримаєш опору всередині, то й транслюєш у світ зовсім інакше.
Немає надриву, немає біганини, немає цього вічного «треба терміново щось викласти, бо всі кудись біжать».
Але фундамент полягає в тому, що
нам усім потрібні ці погладжування, це наша база, без якої ми «чахнемо», як те маля.
Вихід тут один: перестати шукати це визнання назовні через надрив і навчитися давати його собі самому через внутрішню стабільність.
Коли ти будуєш свою опору всередині, коли в тебе є чітке розуміння своєї цінності то ти і не залежиш від щохвилинних охоплень, і от тоді ти перестаєш відчайдушно «випрошувати» оці погладжування.
✔️Ти починаєш транслювати з спокійного стану ВСЕРЕДИНІ
І тоді і люди притягуються твої, і реакція йде зовсім інша.
Жива, тепла, справжня... Ніяких маніпуляцій.
Просто нормальний людський діалог і робота твоя в кайф, до якої ти доріс сам.
Бо лайки та охоплення це звісно приємний бонус, але ніколи не опора.
✔️Ваша цінність не обнуляється від того, скільки людей подивилося сторіз сьогодні і натиснули сердечко.
І коли ти це усвідомлюєш
блог перестає бути місцем битви. Він стає місцем твого дому.
#думкивголос