«А чи маю я право жити добре, коли іншим зараз так погано?» Найчастіше питання, яке я зараз чую.

«А чи маю я право жити добре, коли іншим зараз так погано?»

Найчастіше питання, яке я зараз чую. Можливо, ви ніколи не формулювали це питання саме так, але впізнаєте його в іншому:

• Вам незручно викладати фотографії з відпочинку?
• Незручно радіти новій покупці?
• Незручно говорити, що у вас усе добре?
• Ви ловите себе на дивному відчутті провини, коли смієтеся, святкуєте, закохуєтесь, заробляєте більше, будуєте плани?

І ми навіть на практикумі «Алхімія змін» помітили як важко зараз танцювати, співати, жити повне життя .. Особливо зараз…Коли в нашій країні хтось щодня втрачає дім, когось чекають із фронту, хтось живе під обстрілами, а хтось починає життя з нуля в іншому місті чи іншій країні..

І поруч із цим може з’являтися внутрішнє:
«Як я можу радіти?»
«Як я можу хотіти більшого?»
«Як я можу витрачати гроші на себе?»
«Як я можу бути щасливою, коли хтось зараз страждає?»

Це один із проявів того, що називають виною вцілілого. І в багатьох українських родин досвід «вижити, коли інші не вижили» почався не в 2014 році. За нами - покоління людей, які переживали війни, Голодомор, репресії, депортації, окупацію, втрату дому, вимушені переїзди, смерть близьких. Людей, для яких життя дуже часто означало не «як бути щасливим?», а «як вижити?» І після великих трагедій залишається не тільки біль, а залишається ще одне дуже складне питання:

«Чому я залишився?»

А за ним - несвідома спроба ніби заплатити за власне життя. Не дозволяти собі забагато, не бути надто щасливим, не жити краще за тих, кого любиш, не йти занадто далеко від своєї сім’ї, не мати більше, ніж мали вони!

Ніби власним стражданням можна довести:
«Я пам’ятаю вас. Я з вами. Я вас не зрадив».

І це дуже важливе місце в роботі з родовою історією. Тому шо любов до тих, хто був до нас, не обов’язково має проявлятися через повторення їхнього болю.

Пам’ять не дорівнює стражданню! Вірність своєму Роду - не означає прожити таку саму долю. А вдячність за життя не потребує покарання життям. Одна з найважливіших речей, які ми можемо зробити для тих, хто колись виживав, - нарешті почати жити. Любити, народжувати дітей, подорожувати, заробляти, допомагати країні, зустрічатись родиною, дарувати посмішки один одному, святкувати дні народженні і чудові події , мати майбутнє. І при цьому - пам’ятати. Не замість них, не всупереч їм, а завдяки тому, що життя дійшло через них до нас. Саме такі зв’язки між особистою історією та історією нашої родини ми досліджуємо на курсі «Алхімія Роду».

Саме для того, щоб побачити, що ми хочемо взяти зі свого Роду далі, а що настав час перестати передавати наступним поколінням!

Найбільша трансформація Роду починається з моменту, коли хтось у ньому вперше дозволяє собі не просто вижити. А жити!

Якщо відчуваєте, що настав час розібратися зі своєю родовою історією - напишіть слово «РІД» у коментарях або в особисті @Oleks_T Олександрі , @chystohanna Анні