У попередньому дописі ми говорили про виставку й про те, як сучасне мистецтво переосмислює історію. А зараз про один із найпомітніших і водночас найбільш дискусійних прикладів такого діалогу. У 2021 році Марина Абрамович представила в Києві «Кришталеву стіну плачу» — меморіальний об’єкт на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», у Києві. Інсталяція завдовжки 40 метрів і заввишки три метри поєднує українське вугілля та 93 кристали кварцу, привезені з Бразилії.
За задумом художниці, вугілля символізує породу, з якої проростають кристали, а самі кристали є носіями енергії та інформації. Відвідувачам пропонують притулитися до них головою, ділянкою серця й животом, сформулювати запитання та зосередитися на власних відчуттях. Світло, що просочується крізь темну поверхню, і краплі води, які нагадують сльози, формують образ стіни, що ніби приховує життя всередині.
За монолітною вугільною оболонкою стоїть складна інженерна конструкція. Архітектори Сергій Власов та Уляна Буожите розробили систему підсвічування, подавання води й кріплення кристалів, а також продумали розташування каменів відповідно до людської анатомії. Завданням було зробити технології непомітними, щоб увага залишалася на самій роботі та взаємодії з нею.
Однак поява інсталяції в Бабиному Яру викликала гостру суспільну дискусію. Чи доречна така форма мистецької інтерпретації на території масових розстрілів? Чи може інтерактивний об’єкт передати масштаб трагедії? І хто має визначати, якою буде пам’ять про це місце?
📍 Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр», Київ, вул. Юрія Іллєнка, 44.
📸:
1,3Кришталева стіна плачу: Марина Абрамович у Бабиному Яру
2 Кришталева стіна плачу: Марина Абрамович у Бабиному Яру