Продовжую читати «Хмари» Нечуя-Левицького.

Продовжую читати «Хмари» Нечуя-Левицького. Повість написана 1870–1871 pp.

І це дуже показова повість. А показує вона те, як та звідки починалась наша меншовартість, як глибоко вона вколупувалась у свідомість, що навіть у 2026 році у багатьох людей вона присутня.

Своє автоматично сприймається як просте, селянське й «некультурне», тоді як чуже — як престижне, модне й цивілізоване, навіть коли це ті ж самі селянські капелюхи, зате іноземні. Тобто героїня оцінює річ не за її якістю чи красою, а за тим, чия це культура.
А це вже одна з основ меншовартості: людина починає соромитися не конкретної речі, а власного культурного походження.

Іронія Нечуя-Левицького в тому, що ці люди самі є українцями, а їх батьки чи діди носили такий самий одяг, але тепер вони хочуть відмежуватися від того соціального й культурного середовища, яке вважають «простим», вчать російську та французьку й не сприймають українську мову як «достойну», українське просте, дике та дивне.
Тобто виникає парадокс: людина не хоче бути схожою на власний народ, бо вважає приналежність до нього ознакою нижчого статусу.

@bookinsomnia