Рік тому мій світ було зруйновано.
Я, звісно, розумію, що не можна розкидатися такими гучними фразами під час великої війни.
Але.
Але, на жаль, всі ми зрештою залишаємося сам на сам зі своїм болем, своїми хворобами та смертями своїх близьких …
…
Рік тому мій брат, мій найвідданіший друг, моя душа, моє «альтер-его», мій добрий велетень Абу пішов від мене.
Серце.
Навіть у величезних англійських мастифів воно теж може не витримати.
Тоді я сказав вам, що рівно рік ви не побачите жодних новин про моїх собак.
Бо того клятого дня я реально вигорів зсередини.
…
Рішення знову взяти собаку було невимовно важким.
Мене постійно гризли одні й ті самі запитання: «Чи можу я виховати нове цуценя так само, як Абу?», «А що як ми не зійдемося характерами?», «А чи не є це взагалі зрадою до мого хлопчика?»
Якщо відверто, то я, мабуть, так би й не наважився на цей вчинок, аби не… генерали.
Грізні дядьки, страшні для ворога, проте добрі до друзів, сказали: «Альбертичу, видно, як Ви мучитесь. Тому цуценя – це подарунок. А ще – це наказ».
…
І Він приїхав. Із Харкова. Мій кане-корсо.
Відтоді жодної миті мені не було нудно.
У перший день нашою зустрічі цей бовдур тупо наївся камінчиків та потрапив до лікарні.
На третій день він зжер пластикову пробку, та знову потрапив до лікарні.
Він усе ламав, потрошив і гриз.
Він крав усе, що погано лежить.
Він хапав зубами ножі з кухні.
Навіть перекинув на себе окріп ( я встиг його врятувати останньої секунди ).
А ще він спускався сходами з другого поверху, сидячи верхи на валізі!!!
Іноді мені здавалося, що він зведе мене з розуму.
Що він - «людина в чорному», такий собі агент спецслужб чия секретна місія – відправити мене в будинок для божевільних.
…
Адже він – справжній італієць.
Темпераментний, емоційний, творчий, злопам'ятний та дуже хитрий. Той, що полюбляє їсти та гучно «балакати». Хто обожнює близьких, але залишається недовірливим до чужих.
Він – найскладніший собака однієї з найскладніших порід.
Його звуть Бамбіно.
У перекладі з італійської – Малюк.
Утім для мене він завжди – Масяній.
…
Я люблю його. А він – мене.
Щодня Масяній стає все більше схожим на Абу.
Так само сидить «на ручках», качається на спині, пʼє з калюж і дедалі помітніше набуває тигрового забарвлення.
…
Абунечко мій, знаю, що ти чекаєш мене на веселці.
Ні, не в Раю, і вже точно не в Пеклі.
Ти просто чекаєш, коли ми зустрінемося і підемо.
Хоч до Раю, хоч до Пекла.
Куди завгодно.
Аби тільки разом.
Єдине, чого я ніколи собі не пробачу, що тієї ночі Ти помер не на моїх руках…