Брітт-Марі була тут - Фредрік Бакман Моя оцінка: ★★★★☆ На жаль, сподобалось не так сильно, як я очік

Брітт-Марі була тут - Фредрік Бакман

Моя оцінка: ★★★★☆

На жаль, сподобалось не так сильно, як я очікувала (після «Тривожних людей» планка була надто високою 🐈).

Плюси:

💫 Брітт-Марі
Чи подобалась вона мені? Не завжди. Чи була вона персонажкою, за якою було цікаво спостерігати? Однозначно.
Брітт-Марі — складна, а іноді й справді нестерпна. Вона переймається тим, що скажуть люди, чіпляється до дрібниць, іноді засуджує, не завжди витончено діє в різних соціальних ситуаціях й регулярно говорить щось, від чого хочеться ляснути себе по лобі (я так і робила, не засуджуєм🙂).
Але в той же час вона добра, рішуча, віддана й значно м’якша, ніж здається на перший погляд.
І мені дуже сподобалось, що ближче до кінця книжки вона не стала зовсім іншою людиною — не прокинулась одного ранку невимушеною, веселою й готовою з легкістю приймати спонтанність, бруд і хаос. Вона просто почала дозволяти собі трошки більше, впускати в своє життя людей і пробувати нове (навіть якщо їй це не дуже подобалось). І фінал мені дуже сподобався (книжку на 4 зірочки витягнув, ну). 

❤️ невидимість жіночої праці 
Найважчим в цій книжці для мене, мабуть, було читати про те, як жінка може поступово зникнути всередині шлюбу.
Як можна готувати, прибирати, прасувати сорочки, дбати про дітей чоловіка, пам’ятати різні дрібниці, і знати, що нічого з того, що ти так старанно робиш, не помічають (поки це не зникає). А ще сумніше — через п’ять, двадцять або сорок років опинитись в ситуації, де ти вже не знаєш, хто ти без свого чоловіка.

💫 А ще дуже цікаво було спостерігати за тим, що відчувала Брітт-Марі з приводу шлюбу, зради, прощення та руху вперед.
Ніщо в її почуттях і міркуваннях не було простим. Вона не вирішила в один момент: ну, чоловік зрадив, дякую, нарешті мені відкрились очі, я йду і більше ніколи не озирнусь назад. І я рада, що це було не так, бо після сорока років спільного життя так майже ніколи не буває.
Брітт-Марі може злитись на Кента за те, що той зробив їй боляче, і водночас сумувати за ним. Може бути ображеною — і все одно хвилюватися, чи він поїв. Може хотіти піти — і паралельно відчувати провину через те, що залишає його самого, вразливого, хворого, трохи безпорадного. Може розуміти, що заслуговує на більше, — і все одно думати про те, чи не робить її цей вибір поганою людиною.
І хоч я готова була кричати «ТА КИНЬ ТИ ЙОГО ГОСПОДИБОЖЕМІЙ», я розуміла все, що вона відчувала. Бо сорок років — це не лише любов, це також звичка, спільний побут, спогади — навіть якщо людина, яка для тебе дорога, зробила тобі боляче, ти не можеш клацнути пальцями і стерти з памʼяті все, що накопичувалося десятиліттями.

Мінуси:

✨ Книжка дуже рівна. Не можу сказати, що історія нецікава, затягнута чи погано написана. Але я майже нічого з нею не відчула. Майже не сміялася. Не плакала. Не ловила себе на бажанні приліпити пачку стікерів і ходити всім розказувати, яка вона гарна. І після «Тривожних людей», які буквально постійно розгойдували мене між сміхом, болем, співчуттям і думкою «Боже, як це добре написано», мені ця книжка була ніякою.
Можливо, якби я читала історію про Брітт-Марі першою, мені б сподобалось більше.
Тут теж є ексцентричні персонажі, яких спочатку трохи недолюблюєш, а потім починаєш розуміти. Є жарти, спільнота, трагічні моменти… Але все чомусь якось не чіпляє. 
Для мене фінал витягнув оцінку з 6 до 7. 
Не шкодую, що прочитала, але сказати, що я прям насолодилась книжкою, теж не можу 😐

Видавництво: 🌟 Книголав

#брітт_марі_була_тут_фредрік_бакман
#відгуки_chornobrova_karooka