💫 Брітт-Марі — шістдесят три, і останні сорок років свого життя вона присвятила чоловікові, його дітям від попереднього шлюбу, будинку, вечерям, випрасуваним сорочкам та прибиранню матраців з содою.
😘 А потім її чоловік потрапляє до лікарні з серцевим нападом. І Брітт-Марі дізнається, що поруч із ним є інша жінка. Насправді ознаки були давно, просто тепер робити вигляд, що нічого не відбувається, вже не виходить.
☕️ Тож вона йде від чоловіка. І майже одразу опиняється в центрі зайнятості з вимогою знайти їй роботу — не тому, що в шістдесят три вона раптом відкрила в собі шалені кар’єрні амбіції. Просто нещодавно прочитала статтю про самотню жінку, яка померла у власній квартирі — і кілька тижнів ніхто цього навіть не помічав. І Брітт-Марі думає: якщо в тебе є робота, хтось принаймні зверне увагу, якщо одного ранку ти не прийдеш.
💫 Проблема лише в тому, що її резюме складається приблизно з сорока років ведення господарства.
✨ Та після кількох дуже наполегливих візитів працівниця центру зайнятості таки знаходить вакансію.
На три тижні.
За майже символічні гроші.
У містечку Борг, куди добровільно, здається, ніхто особливо не рветься.
✨ Брітт-Марі призначають доглядати за місцевим центром відпочинку (який, до речі, збираються закрити).
І практично одразу після приїзду вона отримує футбольним м’ячем по голові (що особливо прикро, бо футбол Брітт-Марі ненавидить). А її машина вибухає (але не зовсім).
🤩 І от Брітт-Марі залишається сама — у чужому містечку, на першій за декілька десятиліть роботі й без жодного уявлення, що робити зі своїм життям далі.
То що станеться, якщо жінка, яка все життя була чиєюсь дружиною, уперше спробує з’ясувати, ким вона є сама по собі? І якщо Брітт-Марі шукала роботу лише для того, щоб хтось помітив її відсутність — що буде, коли вперше в житті люди почнуть помічати її присутність?
Чи було б вам цікаво прочитати таку історію?
❤️ так
❤️🔥 можливо
👀 ні
💅🏼 я вже
#брітт_марі_була_тут_фредрік_бакман