Моя оцінка: ★★★★☆
Це було добре. А останні 3 сторінки змусили мене переосмислити попередні 352 😐
Але про все по порядку.
✨ Як завжди, книжки Саллі Гепворт читаються дуже швидко.
Тут авторка постійно перемикається між минулим і теперішнім та між трьома сестрами.
І жодна часова лінія не просідає — в мене не було такого, що хотілось пропустити якийсь розділ і якнайшвидше перейти до чогось «смачнішого».
Обидві лінії потрібні:
🌺 у теперішньому йдеться про знайдені останки та поліцейське розслідування,
🌺 а в минулому ми поступово отримуємо контекст, без якого не могли б зрозуміти ані сам злочин, ані дорослих Джессіку, Нору й Алісію.
❤️ А ще мені дуже сподобалось, що паралельно між основними розділами з’являються сеанси загадкової жінки з психіатром, але її особу авторка деякий час приховує, і я десь половину книжки намагалась зрозуміти, хто вона.
📚 Взагалі читати було дуже цікаво, бо питання було не лише в тому, чиї останки знайшли під будинком, а й у тому, що насправді відбувалось з дівчатками в тому будинку? Як їм вдалось покинути «Дикі Луки»? Що вони справді пам’ятають, а що могло стертись з памʼяті за двадцять п’ять років? І чи може бути так, що хтось із персонажів — ненадійний оповідач? Питань без відповідей було дуже багато, саме тому постійно хотілось казати собі «ну ще один розділ, дурний організм, який хоче спати, ну будь ласочка».
✨ Крім того авторка добре прописала дорослішання і травму.
Джессіка, Нора й Алісія дуже різні, і виживали вони теж по-різному. Тут гарно показано, що можна фізично виїхати з дому, де тебе кривдили, знайти роботу, побудувати стосунки та створити життя, яке завжди хотіла, але це не означає, що травма залишиться в минулому.
😘 Ця книжка значно важча, ніж всі попередні книжки авторки, які я читала.
По-перше, тут чітко відчувається суміш психологічного трилера і сімейної драми. Темніша атмосфера, більше напруги, подекуди навіть трохи моторошно.
По-друге, перед читанням я б радила перевірити тригери, якщо тема насильства над дітьми для вас особливо чутлива.
Тут є багато сцен жорстокого поводження — минуле займає значну частину книжки, тому ми досить довго спостерігаємо за дітьми, які залежать від дорослої людини, здатної контролювати їжу, примушувати до праці, призначати покарання, грати на емоціях та вигадувати альтернативну версію реальності, у яку мають повірити сторонні.
✨ З приводу фіналу… Ну, він явно належить до тих, про які після книжки хочеться поговорити. Багато відповідей на питання я відгадувала під час читання, але оцей останній плот твіст просто вибив у мене землю з-під ніг. Коли я вже думала, що все — історія завершена і я читаю щось типу маленьких епілогів, останній розділ змінив майже все.
💫 І наостанок: мені сподобалось, що авторка висвітлила систему, в якій дитина повинна бути вдячною просто за те, що її взяли в сім’ю. Дітей у прийомній сімʼї схильні ставити в позицію боржників. Типу: тобі дали дах над головою, а могли б залишити в притулку — будь вдячна, бо тобі неабияк пощастило.
Тоді як безпечне житло, нормальна їжа й відсутність насильства — це не бонус, який дитина має заслужити хорошою поведінкою, а базовий мінімум. І дуже сумно, коли дитина отримує набагато менше, ніж повинна була, але думає, як їй пощастило мати хоча б це.
Мені книжка сподобалась, для мене це тверда вісімка. Буду з нетерпінням чекати українською наступну книжку авторки 🤩
Видавництво: 🌟 РМ
#любі_дівчатка_саллі_гепворт
#відгуки_chornobrova_karooka