Хто подбає про родину ветерана? Повернення військового додому не означає, що життя родини просто пов

Хто подбає про родину ветерана?

Повернення військового додому не означає, що життя родини просто повертається до довоєнного стану. Особливо після тяжкого поранення сім’я часто сама стає частиною системи реабілітації: організовує лікування, оформлює документи, шукає фахівців, забезпечує щоденний догляд і психологічну підтримку.

Фактично держава досі значною мірою виходить із припущення, що поруч із ветераном є родина, яка все це зробить.
Масштаб проблеми величезний. За даними досліджень системи догляду, близько 65% потреб покривають самі родини або вони взагалі залишаються без покриття. Держава спроможна забезпечити лише близько 21% реального попиту.

Це має цілком конкретну економічну ціну. Родина може втрачати одразу два доходи: заробіток пораненого ветерана і заробіток близької людини, яка скорочує робочий час або взагалі залишає роботу заради догляду. До цього додаються витрати на лікування, транспорт, проживання біля лікарень, юридичну допомогу. А ще — фізичне та психологічне виснаження.

Тому родину не можна розглядати лише як «ресурс» для ветерана. Вона сама має бути повноцінним суб’єктом ветеранської політики.

Перед випискою з лікарні чи реабілітаційного центру потрібно оцінювати не лише потреби ветерана, а й можливості людини, яка потенційно доглядатиме за ним: її здоров’я, роботу, сімейні обов’язки, житлові умови, навички та потребу у професійній допомозі.

І головне: родич не повинен автоматично ставати доглядальником. Якщо людина не може або не готова взяти цю роль на себе, підтримка ветерана не має через це зменшуватися. Система повинна запропонувати професійний догляд, допомогу в громаді або інший безпечний варіант.

Доглядальникам також потрібне навчання — не формальні інструкції, а практичні навички: як переміщувати людину, доглядати за ранами, користуватися обладнанням, діяти у кризовій ситуації. В Україні вже є успішні пілотні програми такого типу. Наступний крок — зробити їх доступними по всій країні.

Окрема проблема — психологічна допомога. Формально ветерани та члени їхніх родин уже можуть отримувати її окремо. Але у 2025 році допомогу отримали лише 9595 людей із приблизно 35 тисяч запланованих — близько 27%.

Тож родина має перестати бути невидимою робочою силою ветеранської політики. Наслідки служби, поранення чи втрати функціональної незалежності ветераном безпосередньо впливають на здоров’я, зайнятість, доходи та життєві можливості його близьких. Тому члени родини мають бути самостійними отримувачами підтримки, а їхні потреби мають оцінюватися окремо. Україна вже заклала нормативні та фінансові основи допомоги сім’ям.  Але підтримка у випадках тривалого догляду, втрати доходу, виснаження доглядальника та необхідності його тимчасової заміни залишається фрагментованими.

Докладніше у відео Як Україна має готуватися до повернення героїв вже зараз та в Аналітичному звіті «Післявоєнна реабілітація ветеранів: соціальна, психологічна, економічна»

🤝Підтримати нашу роботу:
💰Ставайте патронами https://www.patreon.com/costua
💰Станьте спонсором цього каналу, щоб підтримати створення нових відео:
https://www.youtube.com/channel/UC0AAh4OM7Ihs8hwk4vcJjtg/join
💰Переказ карткою https://secure.wayforpay.com/donate/d5e2a1b2ed342
💰 PayPal: jesfor.malukha@gmail.com (вказати "на відео")

Аналітичний звіт та відео створено Центром соціально-економічних досліджень CASE Україна за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст відео є відповідальністю CASE Україна та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.