Це серія книг про хлопця з ХХ ст., який помер і став космічним кораблем в майбутньому. Замість ручок-ніжок в нього різні дрони з камерами. А ще він навчився себе клонувати, і кожна сюжетна гілка – історія одного з кораблів-клонів.
«Серія про Бобів» не позбавлена «потраплянських штампів» - герої доволі «мерісьюшні». Якщо на початку книги Боб чогось не вміє – то за кілька розділів навчається (потім стикається з новою, більш глобальною задачею, яку розрулює за схожим сценарієм – і так далі).
Разом із тим цикл має свій шарм – він ламповий і в найкращому смислі ґіківський. Моя задротська частина особистості (яку я ніжно плекаю) постійно усміхалася з різних дрібничок, щиро розсипаних у сюжеті. Наприклад, герой явно проривається по «Зоряним війнам» і «Стар Треку», називає все, до чого може дотягтися, на честь персонажів із «Сімпсонів», а себе уявляє «Ентерпрайзом», що досліджує різні світи, куди не ступала нога людини. Тож коротко про сюжет.
Один з Бобів знайшов планету, де живуть тубільці з рівнем розвитку кам’яної доби. Він береться їх вчити майструвати списи, луки та палатки, але кожен благий порив обертається для племені дедалі більшими проблемами.
Другий Боб займається переселенням людей із Землі, що стала непридатною для життя, на планети-колонії, які відкрили інші Боби. Йому протистоїть терористична організація, що хоче знищити людство.
Третій Боб допомагає з розселенням перших колоністів… і закохується в земну жінку, але ж він велетенський міжзоряний корабель – що робить?
Ще в сюжеті вимальовується головна лінія з лиходієм – один з Бобів відкрив расу прибульців, що велетенським флотом летять крізь космос і нищать всі цивілізації на своєму шляху. (Звичайно, Земля і перші колонії теж у цій зоні). І треба придумати план, як їх рятувати.
Словом, це цікаво читати як пригодницьку розважальну літературу.
Трохи про мінуси – у книзі постійні стрибки між сюжетними гілками (розділи по 2-3 сторінки), мені б хотілося довші, щоб встигнути проникнутися проблемами конкретних Бобів. З цього випливає друга проблема – персонажів-Бобів дуже багато, а хоч якось розрізняти вдавалося з-півдесятка.
Загалом, як в нормальному середнячку, були моменти, коли цікаво, були нуднуваті. Під кінець другий том набрав обертів так, що одразу взялася за третій (і він мені сподобався більше). Хороша серія зі свою атмосферою. У нас видає «Lobster». Українською вийшло три томи, в оригіналі – вдвічі більше. Я планую читати далі, якщо у нас видадуть продовження.