#оффтоп Лалочна історія того, як я повірив у Бога на певний період часу🙏

Перед тим як почати цю історію, зроблю дисклеймер. Мені байдуже: чи ти білий, чорний, зелений, фіолетовий; чи ти гей, лесбіянка, бінарний, нонбінарний, трійковий, десятковий; чи ти віриш в Ісуса, Мухамеда, літаюче спагетті; чи ти ідентифікуєш себе як роутер чи гелікоптер. Абсолютно на все це мені байдуже. Для мене важливо лише те, яка ти людина. Чи ти хороша людина, чи ні? І визначається це лише тим, які вчинки ти робиш. Якщо мені ніхто не пробує нав’язувати свої ідеї, то у мене немає абсолютно ніяких проблем. У кожного є право на те, як вони хочуть жити своє життя і це потрібно поважати. Я справді не розумію людей, які починають через всі ці дискусії біситися. Навіщо робити своє життя ще складнішим без об’єктивних причин ¯\_(ツ)_/¯.

Storytime

Це був 9 клас. Починався період тематичних і семестрових контрольних робіт. Я пам’ятаю, що сильно переживав за те, як я напишу ці роботи з певних предметів і залишилося буквально 2 тижні до зимніх канікул. Я не знаю чого, але за день до початку противних контрольних робіт, я помолився, щоб ці два тижні пройшли дуже легко і щоб всі контрольні були добре здані.

І вот цей день настав. Одним з уроків була фізра. Я не пам’ятаю чому, але мені і моїм близьким друзям прийшла геніальна ідея пограти у волейбол з баскетбольним м’ячем. Ми собі спокійно граємо. Руки болять, а всім байдуже. І тут я щось неправильно задів м’яч і сильно вдарив у мізинець на правій руці (я правша). Опа, я руку погано відчуваю і кожна спроба порухати створює сильний біль. Наступний урок уже була якась тематична контрольна робота, а я розумію, що я не можу писати і кажу вчителям, що соре я нічого не можу, нічого не знаю, все болить і вмираю мугага😈. Я той урок досидів, відпочиваю собі, поки всі навколо потіють за контрольну. Пішов зробити знімок, а там перелом мізинця. Єєєєє бооііііі. Я не думав, що перелому можна так радуватися, але так воно було. Таким чином, я наступні два тижні нічого не робив на уроках і мені все поставили автоматом. Це ж треба розуміти, що так як це був лише мізинець, то я міг спокійно собі сидіти за комп’ютером і проблем 0. Я за цей період травми + зимніх канікул, мабуть, передивився все можливе на той момент аніме у жанрі романтики на Анідабі. Ех.. good times. Тоді я серйозно повірив, щоб Бог існує і він мене послухав.

Тим менш, час пройшов і потім я перестав цьому приділяти уваги, бо я для себе зрозумів, що якщо Бог є – то він несправедливий, а якщо Бог існує, але не втручається у людські справи, то навіщо у нього вірити. Цієї точки зору для мене було достатньо і більш масштабний розвиток цієї теми уже залишиться для іншого поста. Мені цікаво почути, чи були ще в когось схожі ситуації)