Лікарки-хірургині, доктореси-хірурги.

Лікарки-хірургині, доктореси-хірурги. Новий тренд серед дівчат-медиків чи ще одна спроба відстоювати права на рівність?

Забігаючи наперед, цей пост не про засудження і тим паче не про сексизм. Це лише моє субʼєктивне ставлення до цього явища в хірургії, яким я не хочу нікого образити чи принизити. P.S. — профілактичний дисклеймер))

За останні роки дуже велика кількість дівчат-студенток після медичних вузів вступає в інтернатуру з хірургії. Чому так?

В країні війна.
Хлопці до 18 років не хочуть взагалі залишатися та навчатися у вузах України, тим паче в медичних, а після — ще йти в хірургію. Як там кажуть: «Всі медики військовозобовʼязані». Хоча, мені здається, у нас максимально спотворено поняття «військовозобовʼязаний», але не будемо заглиблюватися…

Просто велика міграція хлопців до 18 років, які могли вступити до медичних вузів та стати хірургами.

Нова форма розподілу на інтернатуру. Середній бал, який у більшості випадків у процентному співвідношенні у дівчат кращий, ніж у хлопців, дозволяє їм вступати на хірургічну інтернатуру. Ну тут, хлопці, нам треба визнати, що дівчата під час навчання в університеті усидливіші, уважніші та виснажливіше ставляться до «зубріння», ніж ми. Вони краще складають усі ці важливі іспити. Дівчата набагато акуратніше за нас, хлопців. До речі, через цю навичку жінки стали часто переходити від косметології до пластичної хірургії, де акуратність шва та рубця важливий компонент


Потреба жінок у вузьких інтимних спеціальностях.
Наприклад, проктологія, де жінки стали соромитися йти на прийом до чоловіків-проктологів і вони потребують послуги саме жінок-проктологів. Хоча я не розумію, чому за такою логікою чоловіки-гінекологи не сидять без роботи, а навпаки, частіше запис до них більше завантажений, ніж до жінок-гінекологів…

Феміністичні віяння з трендом за боротьбу жінок за спеціальність, де домінують чоловіки
От нещодавно прочитав пост лікарки-хірурга… чи хірургині, де вона розповідала, що чоловікам-хірургам усі професійні двері відкриті, а жінкам-хірургам потрібно кожен день доводити всім — колегам і пацієнтам, — що вони сильні та спроможні все це зробити, навіть краще за чоловіків.

А хочете, я не в загальному плані, а на конкретних прикладах розкажу, як хлопцям було важче, ніж дівчатам, на хірургічній інтернатурі в професійному плані?

Треба сильно тягнути та тримати крючки під час лапаротомії? Ну як же дівчинка 50 кг буде розтягувати рану? Правильно — ніяк)) Навіть якщо вона в потугах почне тягнути, куратор скаже: «Нічого не бачу, а ну допоможи та зміни її». Все правильно. Для цього є ж холоп чоловічого роду)) І тут не працює «дідовщіна»: пофіг, що ти третій рік інтерн, а вона — перший. Хлопець-інтерн третього року буде тягнути крючки, а дівчинка-інтерн першого року — перший асистент хірурга.

Хочете ще один приклад?) Ось хлопець, лікар-інтерн уже третього року, випрошує у свого куратора зробити операцію, яку останній обіцяв йому подарувати ще пів року тому. Настав його час — той самий пацієнт, та сама легка операція.

І ось одна усмішка, флірт, загравання очима від дівчинки-інтерна першого року в напрямку куратора з явною кризою середнього віку — і це стає вирішальним фактором, щоб цю операцію робила вона. І вона її робить з максимально комфортною асистенцією від самого куратора, з розширеними поясненнями та корекцією техніки, якщо вона щось робить не так. Обличчя хлопця-інтерна уявили?)))

У хлопців, знаєте, як навчання проходило?) Тобі дають робити етапи. Одна заминка або неправильно виконаний елемент операції — «Що ти робиш? Дай сюди інструмент, покажу, як треба». На цьому етапі твоєї операції все закінчено, перехід на крючки)) Звісно, я трохи утрирую, але в порівнянні суть зрозуміла)

Ось так: крючки тягнути та 100 разів подивитися, як цю операцію робить учитель — ні❌. А випросити операцію на першому році без розуміння чіткої анатомії та відчуття тканин — так ✅. Рівноправність?))

Ви знаєте, я не проти жінок-хірургинь.
Я навіть всіма руками за, це дуже вигідно в умовах тотального дефіциту кадрів для чоловіків-хірургів.