Ще вчора великі міста.

Ще вчора великі міста. Вогні неону. Невроз втомлених жителів. Постери «free azov» у кавʼярнях.

Панночку багатія бісить алергія на рукколу в салаті. Виміщає злобу на офіціантці. А та щойно принесла тобі млинці з шоколадом в подарунок. Хтось пізнав мармизу і «здав», що я військовий.

І от неділя. У нормальних людей відпочинок. У штабів теж день полегше. Тож треба це поправити - коли як не сьогодні провідати бійців.

Кіл-зона зростає, роботизація рухається семимильними кроками. Турелі з кулеметами в посадках. Колісні дрони. Дрони, що носять дрони. Установки подавлення та пошуку. Експериментальні мережива різних типів звʼязку.

Ворог теж нарощує спроможності. Видумує фішки. Натренував фахові екіпажі.

Там де раніше можна було пити каву зараз без РЕБ не їдь.
Де раніше їхали на машині тепер навіть пішки поки дійдеш треба пару раз як заєць стрибати в кущі.

А буває хтось затягнув путанкою посадку. Ще й знак «міни». Прикол чи ні.

- Якщо дрон, то треба щучкою перестрибнути цю колючку.
- Та не вийде. - хитає головою мій заступник «Джанго».

«Та думаю вийде на адреналіні» крутиться в голові. Але розумію що в екіпі цей стрибок з розгону в кущі - потім рихтуватимеш себе від вивихів.

«Матриця» поруч, бліндажі на ЛБЗ це і є наш вільний Зеон вільних людей. Вартові неону в тилу.

І знаєте - ці солдати далі тримають сталевий дух. Попри ниття, міжнародні кризи, натиск ворога, ріст кіл-зони. Рутинно, спокійно, якісно роблять свою роботу. Зранку і ввечорі як по розпорядку авіабомби. Гуп-гуп-гуп. А наші *башать. Позицію спалили? Перекотимся, відкопаємся. Завтра буде завтра. Життя триває точиться війна.

А от нити не треба. У нас війна. Солдати не ниють. Бо якщо в цьому звиздеці ще нити - дахом поїдеш.

Серйозна публіка. Дуже серйозна. Вони будуватимуть новий світ. В цих бліндажах з блимаючими батками і антенами довкола конденсується колективний залізно тверезий розум. ШІ - це інструмент. А от ці люди формуватимуть Ноосферу Вернадського. Бо вже знають нові правила існування в світі роботів.

Позивний Карась