Сьогодні їхав у міському транспорті Львова. Біля мене сіла бабуся з вазоном. Вона кожні дві хвилини хрестилася. Але коли помітила мою травму, а потім глянула на патчі, — завмерла й почала хреститися ще частіше. ))
Я розумію, що під сорочкою ампутацію не одразу помітиш. Але я досить часто ловлю на собі погляди. І не лише бабусь. Коли їду у футболці, деякі люди буквально шарахаються.
Хочу сказати одне.
Моя робота над собою — фізичні й ментальні тренування, постійна адаптація до життя без сторонньої допомоги, вивчення системи й усієї цієї бюрократії, щоб розуміти свої подальші дії, — усе це для того, щоб я міг просто зайти в міський транспорт , не викликати страху, а бути прикладом . Як і всі ті хлопці і дівчата з важкими травмами, яких я зустрів протягом року поранення.
Іноді хочеться хоча б на мить забути про ампутацію, про патчі, про те, що сталося. Не тому, що я соромлюся свого досвіду. Просто хочеться іноді бути звичайною людиною, а не нагадуванням про війну для тих, хто сидить поруч. Але це наші реалії, і треба адаптовуватися всім під них.
Джерело
Сьогодні їхав у міському транспорті Львова.
Думки Фронтовика ∆
@dumky_frontovykaПозивний Тінь. Ніхто не помічає, але я завжди поруч. Мелітополь 🍒 На цьому каналі публікуються актуальні події та думки бійців, що знаходяться на фронті Запропонувати свою думку: @andrey0178 Підтримати канал - https://t.me/donat_Dumky_Frontovika
55,029 subscribers
Open in Telegram