Обережно, спойлери в тексті👁️🗨️Фільм 26-річного Каррі Баркера зняли всього за 20 днів і приблизно $750 тисяч, а у світовому прокаті він уже зібрав понад $427 млн. Абсолютно шалений результат для незалежного горору, який Баркер написав, зняв і змонтував сам🤌
Найстрашніше у стрічці — реалістичність нездорових стосунків.
Спочатку нам дуже вправно продають знайомий троп: нещасний «nice guy» Бер і поступово божеволіючa «crazy girlfriend» Ніккі.
Але справжня одержимість від самого початку належить саме гг — Беру.
Він настільки не здатний витримати можливе жіноче «ні», що воліє взагалі позбавити Ніккі вибору і магічно змушує її покохати себе. За маскою «хорошого хлопця» проступає дуже знайома інцельська логіка: «я хороший, я тебе люблю, отже, чому ти не можеш любити мене?»
Після цього фільм майже хрестоматійно показує патологічне злиття співзалежних стосунків: ревнощі, контроль, неможливість витримати дистанцію, постійну потребу в підтвердженні любові, порушення особистих меж і поступову втрату окремого «я».
І тут дуже влучна фраза акторки Інді Наварретт: «Є різниця між любов’ю та романтикою. Є різниця між любов’ю та одержимістю».
Яка саме?
Напишу про це окремо в пості-розборі з психологічної та фем-оптики.
💬До речі, якщо у вас є якісь питання чи речі які ви б хотіли розібрати, можете залишити під цим дописом в коментарях і я спробую їх врахувати при написанні розбору.
А Майкл Джонстон, який грає Бера, пояснював свого героя ще точніше:
Бер вірить, що ця дівчина якимось чином зробить його життя кращим, замість того щоб розбиратися із власними проблемами.
І найогидніше для мене — Бер розуміє, що з Ніккі щось не так. Це бачать його друзі й прямо говорять, що він нею користується. Але поки її стан дає йому секс, захоплення та абсолютну відданість, тобто фул контроль і владу без наслідків — він продовжує користуватися положенням.
Сам Баркер говорив, що його зацікавила саме тема «примусити когось любити», а Ніккі задумана як людина, фактично замкнена всередині власного тіла. Тому сексуальні сцени після усвідомлення Бером її стану для мене читаються як сексуальне насильство: він знає, що це не вільне бажання Ніккі, — і все одно користується її тілом = ґвалтує її морально і фізично.
Тому головним монстром «Обсесії» для мене залишається не «crazy girl» Фріккі-Ніккі, яка зрештою вбиває людей, а саме Бер.
Він першим забирає в іншої людини суб’єктність, вибір і право сказати «ні». І дуже символічно, що боятися він починає тоді, коли створена ним залежність починає обмежувати вже його власну свободу.
Він хотів володіти жінкою — просто не очікував, що це може спричиняти для нього проблеми.
Саме тому «Обсесія» лякає мене значно сильніше як історія про реальні нездорові стосунки, владу та насилля ніж як історія про магію й убивства.