Більшу частину життя я думав, що зі мною щось не так.

Більшу частину життя я думав, що зі мною щось не так.

Бо я ніколи не міг втриматися на одному місці.

Не тримався ні за що:

→ ні за роботу
→ ні за улюблений спорт
→ ні за місце проживання

І почалося це рано.

Я народився в Литві, в 13 років переїхав в Україну.
Жив у Херсоні, Запоріжжі, Києві

В столиці досить часто переїжджав.
І жив, здається, в усіх районах.

Те саме було і з роботою.
Були компанії, де складалося усе: і зарплата, і результати.
А мені однаково ставало нудно.

Зі спортом те ж. Я займався майже всіма популярними видами спорту, навіть бейсболом у віці 8 років у Литві.

Нормальні люди знаходять своє і тримаються, думав я.

А я ніби тікаю.
Поки не почав дивитись на це інакше.

Я не тікав від.
Мене завжди тягнуло до.

Я з бідної сімʼї, і у мене завжди була картинка кращого життя.
І вона дуже довго не збігалася з реальним станом справ.

Раніше ця картинка жила на рівні мрій.
(хочу мійльйон баксів 🙂 )

Але чим далі, тим більше вона ставала на рівень задач.
Картинка майже перетворилася на реальність.

Раніше головною ціллю було більше заробляти.
Я був готовий на багато чого заради грошей.
І працював над цим дуже багато.

Тепер я мрію зберегти той заробіток, що є,
але працювати менше.

І зараз цей неспокій веде до AI.

Я сиджу в Claude майже весь час.
Бо є відчуття, що він приведе мене до нової цілі.

Можливо, те, що ви вважаєте своєю вадою, насправді ваша перевага.

А куди тягне вас?