У двадцять років я вірив, що можу все.

У двадцять років я вірив, що можу все. Тож коли сьогодні на форумі мене запитали, що я порадив би собі в тому віці, відповів: зберегти цю віру. Мати мету, йти до неї й обов’язково знаходити друзів. Тих, хто стане твоєю опорою на все життя.

Моє коло друзів ніколи не було занадто широким, але ці люди поруч зі мною досі. З роками, а надто за час повномасштабної війни, цінуєш це як ніколи.

Такої ж відвертості у відповідь я прагнув і від учасників Всеукраїнського молодіжного форуму «Україна 2036. Архітектори майбутнього», який ми організували для того, щоб об’єднати всю активну молодь України на Рівненщині.

Я хочу, щоб молоді українці могли здійснити задумане тут, удома. Щоб після навчання була робота, заробітку вистачало на самостійне життя, а власне житло було досяжною метою.

Створювати для цього умови - наша відповідальність. Держави, місцевої влади, бізнесу. Потрібні безпечне навчання, можливості для першого працевлаштування, державні та муніципальні житлові програми. Від таких конкретних речей залежить рішення людини залишитися в Україні або повернутися додому.

І хочу, щоб після наших зустрічей молодь бачила: ось проблема, яку ми порушили, а ось що зроблено для її вирішення. Саме так з’являється довіра. Так молодь відчуває, що до неї прислухаються і вона може впливати на життя своєї країни. А значить - є сенс залишатися!

Війна забирає надто багато. Та життя дається один раз, і ми не можемо відкласти його на потім. Наші захисники й захисниці боронять можливість жити, навчатися, любити, будувати плани. Маємо щодня працювати, щоб ці плани мали майбутнє в Україні.

Ціную підтримку наших партнерів - ЮНІСЕФ в Україні, Рівненської міської ради, Міжнародного республіканського інституту та проєкту UN4UkrainianCities. Ваш внесок допомагає молоді з різних куточків країни зустрічатися, знаходити однодумців і працювати над спільними рішеннями.

Україну 2036 року ми починаємо будувати сьогодні. І мені важливо, щоб кожен з нас бачив у ній своє місце.