📝Про життя та "Одіссею" Давно вже хотів написати цей пост, після того як подивився ноланівську🎬 “Оді

📝Про життя та "Одіссею"

Давно вже хотів написати цей пост, після того як подивився ноланівську🎬 “Одіссею”. До речі цю поему Гомера я ще розбирав у школі🏫 вздовж і впоперек. Але саме фільм повернув до сюжету й дав можливість подивитись на важливі речі під іншим кутом🤔.

Так от, Одіссея сьогодні чомусь прийнято подавати як еталонного лідера👑: хитромудрий, непохитний, будь-які перешкоди бере винахідливістю, а не силою (одна ідея з Троянським конем чого варта). Це справді яскравий управлінський архетип. Є лише одна проблема⚠️. З-під Трої він вийшов із дванадцятьма кораблями🚢 та командою у кілька сотень людей. А до рідної Ітаки🏝 дістався один і лише через десять років. Усі, хто йому довірився, загинули💔. Перемога за всяку ціну перетворилася на піррову.

Одіссей часто ставить своє его вище загальної місії☝️. Наприклад, він затягнув людей у ​​печеру циклопу з банальної цікавості💡. А коли їм дивом вдалося втекти, не втримався і вигукнув засліпленому гіганту своє ім'я📣 - щоб той знав, хто його перехитрив😏. Ця хвилина самопіару вилилася в прокляття Посейдона та десятиліття поневірянь. Особиста жага слави потопила спільне завдання📉.

Показовою є і історія з Цирцеєю. Чарівниця перетворила половину супутників Одіссея на свиней🐷. Врятувати він їх врятував, але потім завис у неї в палаці🏛️ і цілий рік кайфував. Нагадувати, що час і додому, довелося вже самій команді.

Я намагаюся уникати моралізаторських висновків, проте тут не можу втриматись🧐. Як на мене, справжнє лідерство🏆 - це не так про твій особистий подвиг, як про виконану місію та про благополуччя людей, яких ти ведеш за собою. Й тут не розумію похвалу, ставлення до Одіссея, як до героя🤷‍♂️. Принаймні більшість моїх знайомих сприйняли його саме так.

Щоб дістатися до своєї власної Ітаки, недостатньо боротися з чудовиськами на шляху❗️. Насамперед потрібно приборкати чудовиськ, які живуть усередині тебе🧠. Цікаво, чи поділяєте Ви таку думку💬?

Ільченко І Власна справа 💰