Tochnyi хочуть донести до західних [у першу чергу] оборонних компаній, які планують зайти на українс

Tochnyi хочуть донести до західних [у першу чергу] оборонних компаній, які планують зайти на український ринок, що у війні, де обидві сторони швидко створюють засоби протидії й нову тактику, де радіоелектронна боротьба насичує весь сигнальний спектр, а оперативні вимоги змінюються за кілька тижнів, актуальність нової технології залежить не так від того, який продукт прпонує компанія, як від того, наскільки швидко вона здатна адаптуватися, вчитися й безпосередньо підтримувати кінцевих користувачів — бійців, які застосовують ці системи в бою.

Засвоюючи уроки України, важливо не шукати винних, а зрозуміти: змінюватися доведеться. Оборонним компаніям не потрібно відмовлятися від усталених структур чи бізнес-моделей. Але вони мають усвідомити, що те, що ми бачимо в Україні, — принципово інше середовище для розробки, адаптації та виробництва. Тут відстань між бійцем та інженером скоротилася до повідомлення в Signal або розмови неподалік фронту.

Компанії мають планувати або присутність у країні, або постійну комунікацію, щоб оновлювати й доопрацьовувати продукт. Лише так він залишатиметься придатним. Для іноземної компанії найефективніший підхід — від початку рухатися двома треками: доопрацьовувати систему разом із бойовими підрозділами і водночас працювати з державними структурами, щоб кодифікувати й масштабувати виробництво.

Іноземні компанії можуть досягти успіху в Україні. Але спершу компанія має зрозуміти, що є лише одним учасником великої української системи інновацій. По всій країні військові підрозділи, дослідницькі команди від роти до корпусу, виробники, інженери, фонди й волонтери виявляють проблеми, виготовляють або модифікують наявне обладнання, випробовують його в бойових умовах і впроваджують результати у виробництво.

Більшість компаній, які досягли успіху в цьому середовищі, — українські. Але й група іноземних фірм просунулася вперед, створивши партнерства, виробничі домовленості, дочірні компанії чи довгострокові команди розробників. У 2025 році 82% озброєння й техніки, законтрактованих Агенцією оборонних закупівель, походило від українських виробників, а Міноборони повідомляло лише про 25 іноземних компаній на різних етапах локалізації виробництва в Україні. Їхня перевага виникла не з того, що вони сприймали Україну як зручний полігон, а з того, що вони стали частиною циклу зворотного зв'язку.

Показовою стала польова поїздка Tochnyi до підрозділу безпілотних систем, який має власну майстерню з наземних роботизованих комплексів. Командир описав проблеми з автономністю, швидкістю та зв'язком: через відсутність нормальної підвіски й затримку відеосигналу оператор змушений рухатися повільно, а це робить машину менш ефективною. Саме тут і втручаються майстерні: вони компенсують початкові вади, вдосконалюючи наявні моделі й навіть створюючи нові. Такий скорочений цикл зв'язку між операторами та інженерами — одна з головних опор успішної розробки й упровадження нових і модернізованих систем.

Оборонні продукти для України неможливо розробляти на відстані. Те, що працює сьогодні на полігоні в Німеччині, за кілька тижнів після застосування в Україні може працювати погано або взагалі стати непотрібним. Тож успішна розробка залежить від безперервного циклу між бійцями та інженерами: виявити проблему, випробувати рішення, зібрати відгуки, доопрацювати — і повернути на фронт.

Західні компанії важко пристосовуються до цих механізмів і воліють тримати свої підрозділи поза Україною. Прикладів того, як не треба діяти, чимало, і Anduril — чи не найпоказовіший. Її системи Ghost та Altius мали проблеми в Україні, особливо під РЕБ, а ставлення компанії до доопрацювань викликало серйозну критику з боку українських операторів.

Skydio зіткнулася з подібним: її дрони, спроєктовані під вимоги американських військових, в Україні мали суттєві проблеми зі зв'язком і навігацією в РЕБ середовищі. Відтоді компанія неодноразово поверталася в Україну, збирала відгуки і перепроєктовувала пізніші системи з урахуванням цих уроків.

Helsing теж мала критику дрона HF-1, зокрема за проблеми з надійністю та зв'язком. Проте, на відміну від компаній, які трималися осторонь, Helsing почала працювати безпосередньо з українськими військовими, доопрацьовувала свої системи й вивела на фронт новішу HX-2.

Є і ті, хто зрозумів це середовище ще до того, як везти сюди своє обладнання. Компанія під керівництвом Еріка Шмідта, яка підписала угоду з Україною у 2025 році як Swift Beat, а нині працює як Perennial Autonomy, — найяскравіший іноземний приклад того, чого можна досягти таким підходом.

Її дрон-перехоплювач MEROPS створювали під загрозу «шахедів» і перевірили в бою в Україні. Згодом, у 2026 році, її взяли на озброєння країни НАТО й армія США, а тисячі одиниць терміново перекинули на Близький Схід для боротьби з іранськими дронами. Компанія відтоді отримала трирічний оборонний контракт від США на 500 мільйонів доларів.

Дрон Hornet демонструє той самий принцип у наступальному вимірі. Як задокументовано в дослідженні Logistics Lockdown, Україна розширила зону вогневого ураження дронами з передової в оперативний тил Росії: FPV відсунули ефективну зону ураження приблизно до 35 кілометрів, а нове покоління систем середньої дальності тепер полює на логістику на 100–150 кілометрах і далі.

Hornet — частина цієї трансформації: він дає підрозділам вигідний спосіб уражати транспорт, шляхи постачання та інші рухомі цілі, які раніше були поза їхньою звичною досяжністю. Цей дрон з'явився паралельно з ширшим українським розвитком спроможностей middle strike — і сам його пришвидшив, адже вітчизняні виробники стрімко створювали системи для тієї ж оперативної ніші.

Отже, урок України не в тому, що західним оборонним компаніям треба відмовитися від усталених закупівельних структур, і не в тому, що кожна компанія має перебудувати себе під українські умови. Він у тому, що Україна є принципово іншим середовищем розробки, де відстань між бійцем та інженером різко скоротилася.

Для західних компаній це має бути не просто підтримкою України, а й додатковою цінністю для власного бізнесу. Уроки, здобуті в цій співпраці, очевидно важать і для їхньої майбутньої конкурентоспроможності, і для готовності західних армій. MEROPS — чи не найяскравіший приклад: система, створена під загрозу, з якою Україна вже стикалася, стала актуальною для США, щойно та сама загроза з'явилася в іншому місці.