Це моє друге знайомство з «Великим Гетсбі». Перший раз я читала роман давно і, чесно кажучи, майже нічого з нього не пам’ятала. Думаю, що тоді він міг здатися мені просто історією про кохання. Зараз же прочитався зовсім по-іншому — як психологічна і соціальна драма.
"Америка поміж Першою світовою війною й Великою депресією. Епоха гучних банкрутств і миттєвих збагачень. Час, коли цінності переосмислюються, старі традиції ламаються, а нові ще тільки мають народитися. Випускник Єльського університету, продавець облігацій Нік Карравей винаймає на Лонг-Айленді невеличкий будинок. Поряд розташована пишна вілла загадкового мільйонера Джея Ґетсбі, котрий, як виявляється, давно і безнадійно закоханий у кузину Ніка. Шалені гроші, гучні вечірки, шампанське рікою, безцільні блукання в місті великих можливостей. Чи здобуде цілеспрямований нувориш свій головний приз? І чи можливий хеппі-енд у цього вічного свята? "
Початок здавався повільним і не дуже чіпляв. Вечірки, розкішні будинки, натовпи людей, які з'їжджаються до багатого загадкового сусіда, шампанське, веселощі... Але поступово розумієш, що вся ця красива картинка — лише обгортка 🍬
Ми бачимо атмосферу епохи джазу: яскраву, розкішну, ніби безтурботну. Але за всім цим — багато порожнечі, самотності й людей, які насправді не дуже знають, що робити зі своїм життям і почуттями.
«Вони були легковажними людьми, Том і Дейзі, - вони розбивали вщент речі і людей, а потім відступали і ховались за своїми грошима, своєю велетенською безтурботністю чи ще чимось; на цьому і трималися їхні стосунки, змушуючи всіх інших прибирати все, що вони накоїли».
Поступово відкривається історія самого Гетсбі. Людини, яка так сильно тримається за свою мрію і минуле, що готова практично все життя підпорядкувати спробі повернути втрачене кохання і нарешті стати щасливою ❤️
«Ґетсбі вірив у зелений вогник, світло майбутнього щастя, яке рік за роком ставало все далі від нас».
Темп пришвидшується, починають відбуватися трагічні й напружені події, а фінал залишає дуже сумний післясмак.
Бо це історія про ілюзії, за які ми можемо триматися надто довго. Про мрії, які в нашій голові стають такими прекрасними, що ми не хочемо помічати реальність. І про те, як боляче ці ілюзії можуть розбиватися.
«Ми плили вперед, борючись з течією, яка безперервно тягла наш човен назад в минуле».
«Були моменти, навіть у той вечір, коли Дейзі не повністю задовольняла його мрії: справа була не у ній, а у силі того образу, який він собі уявив».
Не можу сказати, що для мене це прямо вау-книга, від якої я в захваті і яку тепер хочу всім радити. Але вважаю, що прочитати її точно варто.
Бо у такому невеликому за обсягом романі Фіцджеральду вдалося показати цілу епоху — з її блиском, багатством і водночас внутрішньою пустотою.
«Я був всередині й зовні. Одночасно зачарований і відторгнений усім невичерпним різноманіттям життя».
«Щоразу, коли тобі раптом захочеться когось осудити, — згадуй, що не кожному на цім світі випали переваги, які маєш ти».
І, мабуть, деякі книги справді варто перечитувати в різному віці. Бо змінюємося ми — і разом із нами змінюється те, що бачимо між рядками.
А ви читали «Великого Гетсбі»? Як вам ця історія?
P.S. До речі, цю книгу видало багато видавництв. Подивіться, як різноманіття обкладинок 🔥
#кт_відгук
Книготерапія 📗Підписатись