Це було дуже-дуже сильно! Навіть не очікувала, що роман настільки мене захопить. Книга читалася буквально на одному диханні, хоча описані важкі події.
Цінно, що роман написаний під час Першої світової війни, в Парижі ⬇️
"Іспанський письменник Вісенте Бласко Ібаньєс, найбільше відомий у нас за твором «Кров і пісок», а також його голлівудською екранізацією, під час Першої світової жив у Парижі й там написав свій роман, що став усесвітньо відомим. Уперше опублікований у 1916 році, у розпал Великої війни, він розповідає історію двох родин: француза Денуає та німця фон Гартротта, одружених на двох сестрах, дочках аргентинського землевласника. З початком воєнних дій родичі опиняються у протилежних таборах. Із допомогою образів вічних супутників людства, чотирьох вершників Апокаліпсиса – Моровиці, Війни, Голоду і Смерті – автор описує настрої суспільства й те жахіття і спустошення, у яке поринула тогочасна Європа. І попри яке на її полях смерті відроджується непереможне прагнення жити."
І знаєте, що вражає найбільше? Минуло понад сто років, а читаєш — і впізнаєш нашу війну ледь не на кожній сторінці. Те, як люди сприймають її початок, як поступово звикають до жаху, як змінюється повсякденне життя, як війна стає частиною реальності.
«Простолюд попервах піднесено горлатиме від захвату, як горлає завжди, коли його ведуть на заріз. Вищі ж кола не мають певності в майбутньому; вони мовчать або брешуть, але всі вочевидь передчувають катастрофу».
«Ніщо так не зближує людей, як спільна небезпека, і ніщо так швидко не руйнує соціальні бар'єри, як страх».
«Найстрашніше у великих історичних катастрофах — це те, з якою легкістю люди звикають до абсурду».
Спочатку ми знайомимося з двома гілками однієї родини — французькою та німецькою. Бачимо їхнє життя до війни, звичайні родинні стосунки. А потім ці люди опиняються по різні боки фронту й буквально змушені воювати одне проти одного. Знайомо.
Памятаєте, ми дивувалися історіям про те, як російські військові надсилають дружинам награбовані речі, навіть білизну? А в романі є подібні епізоди з німецькими солдатами: вони теж відправляють додому здобич (і білизну також), а дружини ще й порівнюють подарунки із сусідськими і пишуть листи з замовленнями.
Не міняється психологія, пропаганда та поведінка загарбників... Століття минуло, а людство те саме.
«Справжня благородність полягає в тому, щоб бути жорстокими: адже так ворог, заляканий і тероризований, здається швидше, і світ зрештою страждає менше»
«Війну ведуть не люди, її ведуть маси, позбавлені індивідуальності, перетворені на гігантські машини для вбивства».
«Ми думали, що цивілізація — це міцний щит, але виявилося, що це лише тонкий шар позолоти, який змивається першою ж пролитою кров'ю».
А ще є матері загарбників, які поховали всіх синів, але "кайзер не винен, винні його вороги". Знову знайомо.
Окрема фішка роману — образ чотирьох вершників Апокаліпсиса: Війни, Голоду, Моровиці та Смерті. Але вже не буду заглиблюватись, бо відгук величезний.
Резюмуючи: я більше читала про Другу світову, тому навіть не очікувала, що роман про Першу настільки мене зачепить. Але читати книгу зараз варто, якщо маєте на це ресурс. З іншого боку, вона актуальна саме зараз, і після війни нам можливо взагалі не захочеться читати на цю тему. Вирішувати вам, але я не пожалкувала.
«Мир прийшов, але чотири вершники продовжуватимуть спустошувати людство та сіяти безлад у світі доти, доки вся ненависть не помре і лише любов пануватиме в людських серцях».
Книготерапія 📗Підписатись