#відгук на «Пам'яті» — вручаємо цій книзі титул «Головна розбивачка сердець року» 😢 Я давно не читал

#відгук на «Пам'яті» — вручаємо цій книзі титул «Головна розбивачка сердець року» 😢

Я давно не читала чогось, що настільки змушувало б мене все співставляти із сьогоденням і переживати стільки емоцій. Досі ніяк не почну іншу книжку, бо мені не вистачає цього спектру, цього виру відчуттів та стає нудно.

Це важка, багатошарова історія, яка, попри всі жахи, все одно веде до чогось світлого 🤗

Багато хто виділяє в ній сильну романтичну складову, але для мене на голову вищими є підняті тут питання про війну: страх перед участю в ній та осуд за неучасть, злість військових на цивільних, ПТСР і загальні зміни світогляду військових, нові реалії життя з цими людьми. Загалом всі «незручні» штуки, про які і досі мало говорять публічно. Варіант з озвучуванням проблем для більшості через поетичний роман двох чоловіків виявився робочим з огляду на популярність історії.

Побіжно авторка встигла і зачепити тотальну маскулінізацію та гомофобність початку XX століття, серед яких знайшлося місце для любові двох юнаків. Цитата в середині книги — «Любов геїв — це найчистіша форма любові» звучить як лейтмотив усієї історії 🤵

😭 Еліс майстерно показала балуваних привілейованих юнаків із приватних англійських шкіл, яких перемістила у брудні, гнилі окопи, залишивши їх такими ж наївними, балуваними та непідготовленими не те що до війни, а й до дорослого життя загалом. І ти їм віриш. Віриш і в реалістичність описаного: все, що відбувається, подано дуже детально й без романтизації (в більшості випадків), тому будьте обережні.

Так, книжка постійно грає на наших почуттях (а хто сказав, що я проти?) та зосереджена саме на емоціях і відчуттях.
Так, персонажі, окрім головних, доволі прості й мало вирізняються один від одного (а різниця між ними теж здебільшого побудована на емоціях).

Але я хотіла щось, що змусило б мене без сорому тужити в метро — і ця книжка впоралася на всі 100%!

📕 Вона точно для вас, якщо ви шукаєте щось, що змусить вас багато плакати, сумувати й співпереживати, а не 100% історичну довідку чи слешер у декораціях Першої світової.