⚡️ ПОЗОВ ПРОТИ НЕЗАКОННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ КОВАЛЬСЬКОГО ОТРИМАВ ВАГОМЕ ЕКСПЕРТНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ 22 вересня

⚡️ ПОЗОВ ПРОТИ НЕЗАКОННОГО ПРИЗНАЧЕННЯ КОВАЛЬСЬКОГО ОТРИМАВ ВАГОМЕ ЕКСПЕРТНЕ ПІДТВЕРДЖЕННЯ

22 вересня Ігор Мосійчук звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Президента України Володимира Зеленського.

У позові вимагається визнати протиправним та нечинним Указ Президента № 946/2026, яким на керівника Хмельницької обласної прокуратури Антона Ковальського було покладено виконання обов’язків Генерального прокурора.

Наша правова позиція ґрунтується на кількох ключових обставинах.

🔹 Конституція не надає Президенту права одноосібно призначати виконувача обов’язків Генерального прокурора.

🔹 Частина друга статті 11 Закону «Про правовий режим воєнного стану», на яку послався Зеленський, передбачає тимчасову заміну лише на період відсторонення посадової особи.

Однак Руслана Кравченка на момент призначення Ковальського вже було остаточно звільнено. Отже, жодного «відповідного періоду відсторонення» вже не існувало.

🔹 У разі відсутності Генерального прокурора його повноваження відповідно до закону повинен здійснювати перший заступник, а за його відсутності — один із заступників.

Ковальський не був ані першим заступником, ані заступником Генерального прокурора. На момент видання Указу він очолював Хмельницьку обласну прокуратуру.

🔹 Незаконне призначення безпосередньо порушило права позивача. Ігор Мосійчук подав на ім’я виконувача обов’язків Генерального прокурора заяву про можливе вчинення кримінального правопорушення народним депутатом Сергієм Лабазюком.

Відповідно до статті 482-2 КПК України внести такі відомості до ЄРДР може лише Генеральний прокурор або особа, яка законно виконує його обов’язки.

І ось тепер принципово важливе.

Впливовий незалежний аналітичний центр — Центр політико-правових реформ — оприлюднив власний юридичний аналіз і незалежно дійшов практично тих самих висновків.

Експерти ЦППР прямо заявили:

Президент України призначив виконувача обов’язків Генерального прокурора у неконституційний спосіб.

ЦППР підтверджує, що:

▪️ Конституція не надає Президенту відповідного повноваження;

▪️ стаття 11 Закону про воєнний стан не може застосовуватися до посади Генерального прокурора у такий спосіб;

▪️ після звільнення Кравченка Президент не міг використовувати механізм, передбачений для тимчасового відсторонення;

▪️ обов’язки Генерального прокурора мав виконувати перший заступник або один із заступників, а не обласний прокурор;

▪️ рішення Ковальського, ухвалені в межах виключних повноважень Генерального прокурора, можуть бути поставлені під сумнів;

▪️ Указ № 946/2026 може бути скасований Верховним Судом як незаконний.

Більше того, ЦППР посилається на спеціальний Закон № 709/97-ВР, відповідно до якого обов’язки звільненої посадової особи тимчасово виконує саме перший заступник, а за його відсутності — заступник.

Таким чином, позиція нашого позову тепер підкріплена не лише нормами Конституції, Закону «Про прокуратуру» та КПК України, а й незалежним висновком одного з провідних українських експертних центрів у сфері конституційного права та кримінальної юстиції.

ЦППР не є стороною нашої справи і формально не «підтримував» поданий позов. Але експерти самостійно дослідили ситуацію та фактично підтвердили його ключову правову конструкцію.

Тому тепер це вже не просто позиція одного позивача.

Це сформований публічний юридичний висновок: Президент вийшов за межі своїх конституційних повноважень, обійшов парламент та встановлений законом порядок заміщення Генерального прокурора.

Тепер слово — за Верховним Судом.

Чи стане він на захист Конституції, чи спробує легалізувати небезпечний прецедент, за якого Президент під час воєнного стану може одноосібно призначати керівника прокуратури в обхід Верховної Ради та профільного законодавства?

Справа вже не лише в Ковальському.

Справа в тому, чи продовжує в Україні діяти Конституція.

🔗 Позиція Центру політико-правових реформ