От і ми зацікавилися цим питанням і вирішили запитати у Ані Смальчук, яка веде щоденники вже 4 роки, а згодом перетворила власну практику на journaling club зі 150+ учасниками.
Поки світ довкола рухається все швидше, ми активно повертаємося до того, аби відчувати власні ритми і брати час на довгий видих. Тому такої зіркової популярності набувають аналогові хобі та все частіше люди повертаються до ведення щоденника. Але й не лише з цієї причини.
Я зібрала із різних досвідів уявлення, чим такий цінний джорналінг [щоденникарство] саме зараз.
01. Тривожність йде на спад
Під час писання від руки активуються тета- та альфа-хвилі: розслаблення, спокій, креативність. Ми перемикаємось у сенсорні відчуття, повертаємось увагою до тіла, буття в моменті. От я відчуваю щільність паперу в руках, а тут я кручу рукою, розвиваючи думку.
02. Краще розуміння своїх потреб і станів
Щоб я про себе могла попіклуватись, захистити, відновити, дати ресурс, я маю себе розуміти. Через письмо ми не просто виливаємо думки з голови – ми чесно стараємось краще себе почути, помітити сигнали. У постійному шумі міст і соцмереж мало простору залишається для тихого внутрішнього голосу. Тому «терапія» щоденником починається не з першого написаного слова, а з рішення побути із собою.
03. Точка опори
Всі ми зараз потребуємо ритуалів у своїй буденності, якими можна заякорити день. Щоденник створює відчуття постійності, рівноваги. Навіть якщо я сьогодні не напишу більше, ніж одне речення, цього буде достатньо, аби повернути внутрішній порядок і структуру, навіть у хаосі.
04. Альбом спогадів
«Хочу у 70 років розгорнути щоденник і прочитати, яким був мій день у 25, про що я думала, що проживала». Це слова знайомих дівчат зі щоденниками, для яких важливо фіксувати своє життя, бути відвертою на сторінках і писати з думкою про майбутню себе.
Особисто я раджу не перечитувати написане відразу в процесі письма. Не думати про те, як продовжити тезу або скласти цільний текст.
Це веде далі від діалогу з собою, ближче до шкільного твору🙂
Дозволити собі бути не ідеальними (хоча б у цьому маленькому просторі), не завершувати думки, не знати відповіді, не дописувати сторінку.
Але іноді вартує повернутися до себе на місяць-три-пів року тому, аби помітити, як ми змінилися за цей час і присвоїти собі перемоги. Тому що більшість із того, що сьогодні для нас рутинно й нудно, імовірно, рік тому було великою мрією.