Сидів собі чоловік у Хмельницькому і жив як нормальний обласний прокурор: нікому особливо не світив,

Сидів собі чоловік у Хмельницькому і жив як нормальний обласний прокурор: нікому особливо не світив, декларація майже порожня, мама з квартирою, брат із новою машиною, дружина раптом геній бізнесу спортивного харчування і мільйони з’являються самі собою.
З місцевими журналістами все вирішив, можна ще роками сидіти в прокуратурі і спокійно піти на пенсію.
Класична українська біографія успішного держслужбовця. Поки ти в області - ти просто «свій хлопець». Як тільки дзвінок із Банкової - ти вже історична постать і твоє майбутнє стає туманним.
Спокійно собі живеш, аж поки одного вересневого ранку наркет не звільнив одного бідолаху та не вирішив пошукати йому заміну.

Дзвінок, до речі, мав звучати приблизно так:
— Ало, Антоне? Ти тепер в.о. генпрокурора. Вставай, одягайся, їдь у Київ. Так бля… по русски тебе говорю, ставай одевайся и нахуй сюда, что значит не хочешь? Перехочешь, Верховный Главнокомандующий сказал - выполняй. Нам генпрокурор нужен блядь, будешь генпрокурором.

А він у цей момент, мабуть, дивиться у вікно і думає: «Бля. До мене вже були інші. І де вони зараз?».
Бо схема давно відпрацьована. Спочатку тебе піднімають із регіону, щоб було «нове обличчя». Потім опоненти за три години знаходять у тебе все те, чого в декларації немає. Потім тобі дають зрозуміти: або швидко підписуєш те, що потрібно Банковій, або тебе здадуть НАБУ і САП як витратний матеріал.

Захищати не будуть. Кравченко, Мудра і решта вже показали, як це працює: спочатку ти «свій», потім ти «хто такий взагалі».
От що дружині скажеш? Що вона скоро стане біженкою десь у Австрії? І чим їй там займатись? Це ж тут в неї свій бізнес, хоч вдома не торчить. А там? Ну хіба що з дружиною Кравченка буде на манікюр ходити.